Розділ 14 (Можливо, я помилялась стосовно нього?)

   Наступного дня після романтичної вечері Адель прокинулася з легкою посмішкою на обличчі. Вона ніяк не могла позбутися приємних спогадів про вчорашній вечір з Дмитром. Його чуйність, доброта та почуття гумору справили на неї неабияке враження.

    Віола приїхала до подруги, на декілька днів, щоб побути разом перед від’їздом. Дівчина планувала поїхати у Швецю на екскурсію, де її буде чекати маленький сюрприз.

   Цього ранку, Віола прокинулась першою, і відразу попрямувала на кухню. Кава зранку для дівчини була неабияка смачна, тому вони насолоджувалась неї кожного ранку. Коли Адель зайшла на кухню, Віола одразу помітила зміни в настрої подруги.

- Ну-ну, хто тут у нас такий щасливий сьогодні? - з посмішкою запитала Віола. - Схоже, побачення з Дмитром пройшло дуже добре?

   Адель трохи зашарілася, але не змогла стримати радісної посмішки.

- Так, Віолочко, все було просто чудово! Дмитро такий милий та уважний. Ми так гарно поговорили і навіть трохи погуляли містом. Я навіть не помітила, як швидко пролетів час.

- От і чудово! - Віола обійняла подругу. - Я так рада за тебе, Адель. Ти заслуговуєш на щастя. Схоже, ви з Дмитром дуже підходите один одному.

   Адель кивнула, відчуваючи, як всередині розливається тепло. Вона ще раз згадала вчорашній вечір і зрозуміла, що хоче якнайшвидше знову зустрітися з Дмитром.

   Трохи пізніше того ж дня пролунав дзвінок у двері. Коли Адель відчинила, на порозі стояв усміхнений Дмитро з букетом квітів.

- Доброго дня, Адель! Я сподівався, що ти не проти, якщо я навідаюся. Я просто не міг не принести тобі ці квіти.

   Адель розцвіла у щасливій посмішці і запросила Дмитра до квартири. Вони знову поринули у приємну розмову, сповнену взаємної симпатії та розуміння

   Після того, як Дмитро приніс Адель квіти і вони провели ще кілька годин у приємній бесіді, між ними почало виникати справжнє почуття, навіть не зважаючи на те, що Віола була поряд.

***

   Того ж вечора дівчата вирішила приготувати вареничків, і заодно поговорити про все що тільки можна. Ну і звісно ж, саме більше уваги припало Дмитру, про нього вони говорили довго.

- Адель, я не перестану повторювати, що ідеальна пара, ви так чудово один одного доповнюєте. Відверто кажучи, я навіть подумати не могла, що таке може бути. Хлопець зі сну..

- Ой та да, як би мені хтось таке сказав, я б не повірила.

- О да, знаєш.. я також так хочу, але мені взагалі нічого не сниться.

- Значить це означає, що у тебе буде все по реальному, я б навіть сказала серйозно все буде, без усіляких ігор.

- Та да, але я люблю ігри.

- Ти любиш ігри?

- Да, я не говорила про це раніше, адже ти і Марго взагалі не розумієте, як можна грати ігри.

- Ну да, ти права, я думала ти не граєш… стоп, а коли ти граєш?

- Вночі… - дівчина опустила голову від сорому, адже сама знала, як шкідливо не спати вночі.

- Ого, ну даєш. Нічого Віолочко, бажаю тобі самих найкращих відносин, і головне довготривалих.

- Дякую тобі моє сонечко. То що там про Дмитра, коли уже ваше весілля?

- Ой не знаю, але мені здається вже скоро, раніше я думала, що він до мене нічого не відчуває, і просто користується мною, як дурочкою. Ну розумієш, «хлопець за сну» це якась нісенітниця.

- Даа… я б не повірила на його місці.

- Ось і я боялась, що він не вірить, але його поведінка до мене дуже змінилась, він став таким чуйним і милим поряд зі мною, ну знаєш, як справжній чоловік.

- Це дуже добре, ваші стосунки міцнішають.

- До речі, а яка це екскурсія має бути?

- Аа ну так…

- Віола?

- Ну то не екскурсія, про по іншому мене б не пустили.

- Як це не пустили, ти ж уже доросла.

- Ну да, але в основному я їду за кошти мого тата. Просто не хочу свої витрачати.

- А ти хитра, так куди летиш?

- Ну так як я вже розповіла тобі про ігри, то слухай. Там відкривається магазинчик де все про гру, яку я граю, якщо я не помиляюсь, то сам засновник гри там буде, адже він і відкриває його. Я так хочу піти на відкриття, тим паче я на першому місці серед українських гравців, впевнена мені буде якийсь приз.

- Ого, ти мене зацікавила, але поїхати з тобою я не зможу, тому фотографуй мені там усе.

- Добре, навіть на відео буде.

- Буду дуже вдячна, а що ти скажеш татові про екскурсію?

- Скажу, що не дозволили фотографувати, або піду на якусь.

- Краще все ж піди, впевнена буде цікаво.

   Дівчата ще трішки порозмовляли, повечеряли та полягали спати.

   Ці декілька днів Адель була з Віолою, вони дуже насиченого проводили час разом. Де тільки вони не ходили, Адель показувала місто у якому проживає, водила по різним кафе, де вони насолоджувались різноманітними десертами. І ось настав час прощатись, Адель провела подругу на поїзд, побажала щасливої дороги, і сама повернулася додому.

   Наступні кілька тижнів Адель проводила з Дмитром. Вони ходили на прогулянки, відвідували кінотеатри, кафе та музеї. Їхні розмови ставали все більш відвертими та щирими.

   Одного разу, коли вони гуляли в парку, Дмитро зупинився і взяв Адель за руки.

- Адель, я хочу тобі дещо сказати, - почав він, дивлячись їй прямо в очі. - За цей час, що ми проводимо разом, я зрозумів, що ти дуже особлива людина. Ти добра, розумна, чуйна і просто неймовірна. Я відчуваю, що між нами виникнуло щось особливе. Адель, чи не погодишся ти стати моєю дівчиною?

   Адель відчула, як її серце шалено забилося. Хоч вона очікувала такого повороту подій, але в той же час була неймовірно щаслива та схвильована.

- О, Дмитре! Звичайно ж, я погоджуюся! - вигукнула вона, кидаючись йому на шию.

   Вони обнялися, переповнені радістю та ніжністю. Адель розуміла, що цей чоловік - саме те, що їй потрібно. Вона відчувала, що з ним вона зможе побудувати справжні, міцні стосунки, як і говорила Віола.