Розділ 13 (Весілля Марго та Кості)

   Після романтичної пропозиції Кості, Марго була на сьомому небі від щастя. Вони з нетерпінням почали планувати своє весілля.

   Марго завжди мріяла про затишне, але красиве весілля в колі найближчих друзів та родини. Вона хотіла, щоб це був особливий день, сповнений любові та радості.

   Разом з подругами вони обрали чудове місце для церемонії - невелике затишне кафе з красивим садом. Марго ретельно підбирала деталі - від весільного плаття до квітів та декору. Вона хотіла, щоб все було ідеально. Адель та Віола з радістю допомагали Марго з підготовкою. Вони раділи за свою подругу і з нетерпінням чекали на цей день.

   У саду було багато різних видів троянд, яких доповнювали вічнозелені кущики та красиві великі туї. Навкруги все було, ніби у фільмі «Красуня та чудовисько». Сукня нареченої була білою з рожевим відтінком, в той час як у нареченого був стильний синій костюм, його образ доповнював метелик на шиї та ніжно рожева троянда у боковому карманчику на грудях. Його зачіска була дуже охайною, вона додавала Кості елегантності та трішки брутальності. У марго була дуже ніжна, неймовірна зачіска. Вони були як Інь і Янь.

   Нарешті настав довгоочікуваний день весілля. Марго хвилювалася, але коли вона побачила Костю, який чекав її біля вівтаря, всі її хвилювання розтанули. Вони обмінялися клятвами вірності та обручками, а потім їх привітали бурхливими оплесками.

   Святкування пройшло в теплій, затишній атмосфері. Марго та Костя танцювали, сміялися та ділилися щастям з рідними. Маленька Емілія була в захваті, спостерігаючи за батьками.

   Коли настав час прощатися, молодята сіли у весільну машину марки Audi та поїхали у свій перший спільний медовий місяць на Балі. Попереду на них чекало нове життя, сповнене любові, радості та нових пригод.

   На весіллі також були присутні Дмитро та Арсен – друзі Кості. Весь вечір Діма поглядав на Адель, хотів підійти, але вона заборонила, адже не хотіла залишати Віолу саму. Арсен був холостяком, працював з Дмитром та Костею, на вихідних ходив у бар, або вбивав час іграми. Дівчата у нього були на задньому плані, і чому так, він ніколи не розповідав. Але цей вечір дав свої зміни Арсеновому життю.

   До Арсена підійшла Віола, щоб познайомитись. Вона була дуже привітною, тому нові знайомства її ніяк не пригнічували, і Арсена також, вони були дечим схожими.

- Привіт, ти тут зі сторони нареченого? – милим голосочком промовила Віола, її голос був завжди дуже привітний та веселий.

- Привіт, та да, бачиш я біля нього сиджу, тому логічно хто я – на відмінну від неї його голос був трішки зухвалим.

- Ну якось же потрібно починати розмову, чи не так?

- Що ти хочеш від мене, я звісно розумію, що я ще той красень, але підходити першій до хлопця – це низько.

- Щоо!? Низько, ті що божество якесь? На землю опустись, ми всі тут рівні.

- Та невже, то чому підійшла?

- Познайомитись підійшла, що не помітно, окуляри дати?

- Що?

- Нічо, бувай дурень.

- Що ти сказала?

- Що сказала, те заслужив.

- Стань, повтори.

- Не маю такого бажання, і взагалі навіть знайомитись уже не хочеться.

- Хах. Ти швидко здаєшся.

- Хто б говорив - з хитрістю промовила дівчина.

- А що не правду кажу?

- Звісно, можливо, ти не зрозумієш, але все ж скажу, на днях я завоювала перше місце. Просто виграла одного, і посунула його на друге місце, до речі не аби кого, він цілий рік на першому місці був, я його називала Лев. А ти що, тільки і вмієш, це себе любити. От якби ти був той  Лев, то… - дівчина задумалась, чи варто йому говорити, що вона хотіла б обійняти та пожаліти того гравця.

- Що то? – його голос значно змінився, став більш тихим, було помітно, що він розмірковує.

- Нічого, бувай.

(Арсен)

   «Не може такого бути. Це вона точно. Але їй не 10 років, це і добре, хоч не малявці програв. Хоча по ній не видно, що вона щось грає»