Розділ 11 (Побачення номер ... два?)

   «Дорогий щоденник сьогодні 2 липня. І ми нарешті знову зустрілись. Я не бачила Діму місяць, він обіцяв зустрітись у ту довгоочікувану п’ятницю, яка не через три дні наступила. Відверто кажучи мені не віриться своїм очам, що чоловік моєї мрії біля мене. Сьогодні був наш перший день. Ми разом гуляли по парку, розглядаючи різновид квітів та тваринок. У липні та серпні частенько у наш парк люди виносять своїх улюбленців. Утворюється ніби виставка, моя мама кожного літа мене водила на неї. А тепер я тут зі своїм коханим. Все б було добре, але він мабуть мене не кохає, а просто хоче скористатися. Тому у мене виникла одна маленька ідея. Я дам йому місяць, а потім покину і погляну на його реакцію. А поки я надіюсь, що за цей місяць, відчую від нього те тепло.

   Діма дорослий і розумний чоловік, а я молода, і можу робити багато помилок.. День пройшов, а від нього я почула лише декілька слів. І чому він мовчав? Чому не звертав на мене уваги? Я вирівняла своє волосся, що не часто робила, а він навіть не помітив. Звісно я образилась, та будь-яка дівчина образилася б. Можливо він просто грався зі мною на Мальдівах, я ж і правда про нього мало що знаю».

***

   Адель прокинулась вранці від телефонного дзвінка - це був Діма:

- Привітик, Діма – привіталась дівчина.

- Привіт, ти сьогодні вільна?

- Так, сьогодні я вільна, нічого ще не планувала.

- Добре, тоді я через годинку приїду.

- Навіщо?

- Просто так, ти не хочеш?

- Приїжджай, чекаю тебе - дівчина кинула трубку першою. Чому він хоче приїхати, можливо щось трапилось. Але на годиннику 6 ранку, навіщо так рано взагалі прокидатися та і літо ж.

   Адель встала зі свого ліжечка, переодягнулася, навела порядок у своїй новенькій орендованій квартирі. А також поставила чайник, хлопця довго чекати не довелося, він швидко приїхав.

- Моя люба Адель, запрошую тебе на побачення, зараз - він стояв у світлих брюках та білій сорочці, тримаючи у руках ніжний букетик квітів.

- Не зрозуміла, прямо вже? – зі здивованим обличчям запитала дівчина.

- Так моя кохана.

- Що з тобою сьогодні?

- Я довго думав, і вирішив у всьому зізнатись.

- Цікаво. Почекай мене хвилинку, гаразд?

- Гаразд.

***

   Адель нервово поправляла своє довге каштанове хвилясте волосся, поки чекала Дмитра в затишному кафе. Він тим часом відійшов до адміністратора для уточнення якихось даних. Вона хвилювалася, адже це було їхнє перше справжнє побачення. Нарешті, вона помітила його - високого чоловіка з коротким світлим волоссям та охайною борідкою, який впевнено прямував до її столика.

- Привіт, Адель, - усміхнувся Дмитро, сідаючи навпроти неї. - Я так радий, що ми змогли зустрітися, як нормальні люди.

- Доброго вечора, Дмитре, - відповіла Адель, намагаючись приховати своє хвилювання. - Я теж дуже рада.

   Вони замовили каву та почали невимушено розмовляти. Поступово Адель розслабилася, захоплена впевненістю та чарівністю Дмитра. Вона помітила, як його очі весело блищать, коли він жартує, і як його борідка надає йому вишуканого вигляду. Час летів непомітно, і незабаром вони вже не хотіли розлучатися.

   Коли вони допили каву, Дмитро запропонував прогулятися. Адель радо погодилася, і вони вийшли на вулицю. Вечірнє повітря було свіжим та приємним. Йдучи поруч, Адель відчувала, як її серце тріпоче від хвилювання. Вона поглядала на Дмитра, помічаючи, як його борідка надає йому вишуканого вигляду.

   Вони дійшли до затишного парку, освітленого ліхтарями. Тут було значно тихіше та спокійніше. Дмитро запропонував присісти на лавку. Адель із задоволенням погодилася, радіючи можливості провести з ним більше часу.

- Ти чудово виглядаєш сьогодні, Адель, - ніжно промовив Дмитро, дивлячись їй в очі.

- Дякую, Дмитре, - відповіла вона, відчуваючи, як її щоки зарум'янилися. - Ти теж дуже гарно виглядаєш.

- Ми з тобою так розмовляємо, ніби це не ти мене сьогодні вранці забирав, такі неперевершені.

- Ой, та да, сьогодні все на вищому рівні.

   Вони продовжили розмову, все більше відкриваючись один одному. Адель була зачарована впевненістю та харизмою Дмитра, а він, у свою чергу, захоплювався її ніжністю та жіночністю. Час летів непомітно, і вони не хотіли, щоб ця чудова мить закінчувалася.

   Коли Адель та Дмитро сиділи на лавці, насолоджуючись приємною розмовою, раптом Адель помітила, що її телефон вібрує. Вона вибачилася та подивилася на екран. Її очі раптово розширилися від шоку.

- Що сталося, Адель? Ти виглядаєш стривоженою, - занепокоєно запитав Дмитро.

- Це... це мій батько, - пробелькотіла Адель. - Він потрапив у аварію і зараз у лікарні. Мені терміново потрібно їхати.

   Вона різко підвелася, але в цей момент її нога зачепилася за нерівність на доріжці, і Адель почала падати. Дмитро миттєво схопив її, не даючи впасти.

- Обережно, я тебе тримаю, - сказав він, міцно обіймаючи її. - Все буде добре, я поїду з тобою до лікарні.

   Адель була вражена швидкою реакцією Дмитра та його турботою. Вона подивилася на нього з вдячністю та полегшенням. Разом вони поспішили до машини, щоб якнайшвидше дістатися до лікарні.

   Після деякого часу очікування, лікар вийшов до них з хорошими новинами. Батько Адель поступово приходив до тями і його стан стабілізувався. Хоча він отримав серйозні травми, лікарі були оптимістичні щодо його одужання.

   Адель відчула величезне полегшення і вдячно обійняла Дмитра.

- Дякую тобі, Дмитре. Я не знаю, що б я робила без твоєї підтримки, - сказала вона, дивлячись на нього з ніжністю.

- Я завжди буду поруч, Адель. Ти можеш на мене розраховувати, - відповів Дмитро, міцно обіймаючи її.

   Вони провели ще деякий час біля ліжка батька Адель, поки він не заснув. Тоді Адель і Дмитро вийшли з палати, тримаючись за руки.

- Думаю, нам варто повернутися додому і відпочити. Завтра я знову приїду, щоб бути поруч, - сказав Дмитро.