Розділ 10 (На пляжі з ним)

   Всього декілька хвилин і вона побачить людину, яку чекала останні декілька років. Адель не вірилося, що це відбувається з нею, її серце билося як божевільне, і ось він, на ньому біла сорочка і чорні шорти, коротенька борідка та неймовірна посмішка, а у руках маленький ніжний букетик невідомих їй квітів. Дівчині настільки не вірилося, що вона вщипнула себе за руку, але відразу ж відчула біль, і тут вона зрозуміла, це все наяву.

- Привіт каштанка! – радісним голосом привітався Діма, від його голосу серце дівчини колотилось, ніби зараз має вирватись.

- Здрастуй – привіталась Адель ледь чутним голосом.

- Все добре – хлопець підійшов поближче і взяв дівчину за руку. І у цю хвилину Адель відчула спокій, той спокій, який раніше відчувала тільки біля мами. Серце вже не билось так швидко.

- Так, все добре.

- Точно, ти виглядаєш заляканою.

- Шкода, я думала я виглядаю неймовірно.

- Звісно неймовірно, ти завжди на висоті.

- Дмитрій, ми з вами випадково раніше не були знайомі?

- Були звісно ж.

- Да? – (не може бути, хто він такий, як це були?)

- Так, я ж у ваші сни приходив.

- А ви кумедний.. – у глибині душі дівчина з полегшенням видихнула - я маю на увазі у реальному житті.

- Ну так також, я ж вас через дорогу переводив.

- Ви мене смішити зібралися, чи що? Раніше бачились?

- А знаєте, давайте потанцюємо.

- І різко від теми відійшли, ну гаразд, давайте –з посмішкою на обличчі промовила дівчина.

   Діма не міг відвести від неї свого погляду, він ніжно взяв її руку та повів за собою на пляж. Вона не могла себе контролювати, адже, все ще не могла повірити, що це все трапляється з нею. Через декілька хвилин вони разом закружляли у танці, як молоді божевільні підлітки. Чоловік не міг відвести від неї погляду, він не відпускав її ні на крок, тримав у своїх обіймах. Дімі дуже кортіло доторкнутись до її ніжно рожевих губ, доторкнутись до волосся, але він себе стримував, так як боявся, що його маленька божевільна дівчинка втече від нього, як було у його снах. Але Адель сама не могла він нього піти, її ніби магнітом до нього тягнуло, вона також міцно його обіймала та дивилась у його темні але до болю знайомі очі. Як же їм обом хотілося, щоб цей вечір перетворився на вічність. Але нажаль, їм все ж прийшлось розійтись по своїм номерам.

- Чому наше побачення таке, ніби минулого вечора не було? Тобі не здається це дивним? – запитав Дмитро.

- Назвемо це наше перше побачення – з посмішкою на обличчі відповіла Адель.

- Окей, і скільки всього буде побачень, щоб я міг отримати від Вас неймовірний поцілунок?

- Ми уже на Ви? – щічки Адель почервоніли, їй подобались всі слова, які говорив хлопець.

- Так моя каштанка. Тоді запитаю ще одне, чи вільні Ви завтра о шостій вечора?

- Нажаль, я їду додому о другій, тому ми не зможемо зустрітись.

- Зможемо, о шостій вечора у цю п’ятниця, тобто через три дні.

- Гаразд, я буду чекати вашого дзвінка.