Розділ 9 (Авіакатастрофа)

   Понеділок важкий день, особливо для молодого хлопця. Він звик до маминого сніданку, а тут його немає, батьків немає вдома, вони відпочивають, поки Дмитро вдома. Він був дуже радий за своїх батьків, і не міг уявити свого життя без них.

   Зробивши сніданок, хлопець попрямував на зупинку, чекати свою маршрутку, все як завжди, звичайний понеділок. На уроках було не нудно, вчителі гарно пояснювали нову тему, хлопець любив сидіти на своїй першій парті та уважно слухати вчителя.

   Цього дня спокійно посидіти на уроці не вийшло. Раптом у клас забігла однокласниця Тетяна, вона часто запізнювалась, але цього разу забігла та зірвала урок зі словами: «Дімочка  мені так шкода!» У їхньому класі Діма був один. Хлопець відразу зрозумів, що це вона звертається до нього, він поглянув на неї, але чому їй шкода, він не розумів. Вона не переставала йому співчувати, вчитель не витримав:

-             Таню, що трапилось, чому співчуваєш? Невже це настільки серйозно, що не може почекати перерви?

- Ви що Михайло Григорович, це дуже важливо.

- Гаразд, Вгамуйся і розповідай.

- Я.. я тільки-но по радіо почула, що літак 007 не виходить на зв'язок, говорять, що він збився з курсу… - дівчина була закохана у хлопця, тому знала про нього майже все і про батьків також.

- 007? – здивовано перепитав Діма.

- Так, Дімочка, мені дуже шкода – по її очах текти сльози, як з відра.

- Я не знав… - промовив він ледь чутно, нічого не розуміючи хлопець вперше вибіг з класу не попрощавшись.

   Після школи він відразу побіг до дядька Петра, той знав все, до нього завжди Діма бігав взнавати якійсь новини. І цього разу також, хлопець не вірив Тані, а точніше, не хотів вірити, і навіть не заходив в інтернет, щоб не побачити правду, адже там його батьки, і якщо це правда, то він залишився один.

   Прибігши до дядька, хлопець вперше у своєму житті розплакався, його серце розривалося від болю, його батьки…їх немає..

   Той понеділок назавжди запам’ятався. Всі деталі, Діма пам’ятав так, ніби то було учора.

   У молодого хлопця була дуже добре вихована дисциплінованість, мужність та багато інших якостей, які допомогли йому не падати духом та іти далі до своєї мети. З горем пополам він став відомим стоматологом, продав батьківську машину, будинок та переїхав у інше місто. Йому так було морально легше, кожного року на річницю батьків, він літав на Мальдіви, де згадував своїх батьків, згадував усі їхні розповіді, які доводили його до сліз. Так як на Мальдівах нікого зі знайомих не було, тому він міг собі дозволити гірко плакати.

   Виникає питання: «Чому на Мальдіви?»

   Тому що, батьки полетіли саме туди відпочивати. Можливо Дмитро не хотів зізнаватись, навіть самому собі, але він надіявся, що колись дорогою додому і він попаде в авіакатастрофу, і нарешті зустрінеться зі своїми батьками.

   У Дмитра було два найкращих друга Костя та Арсен, вони були з ним від самого початку, його однокурсники. Вони перші кому він розповів про своїх батьків, перед ким міг показати свої сльози.

   «Погодьтесь, сльози - це не ознака слабкості, а відвага бути собою. Вони демонструють, що людина не боїться відкрито виражати свої емоції, це і робить її сильною. І навіть хлопців, тому не бійтесь плакати, як казав мій викладач економіки: «будь божевільним дома, плач дома, і будь сильним морально та духовно на людях». Пояснював він це тим, що не потрібно всі емоції до одної показувати усім навкруги, потрібно чинити розумно, щоб люди бачили у вас досвідчену людину. І навіть ті самі сльози, мають бути доречними. Тому поплакати коли дійсно душа цього потребує, ніколи не забороняється. Особисто я до сліз ставлюсь добре, адже і сама можу поплакати, за переглядом серіалу, книги чи якоїсь історії, на щастя незгод маю мало, і вам цього бажаю.

   Іноді я говорю: «з ким смієшся, з ти і плачеш». Так і Діма, він стримував сльози на вулиці, а перед своїми близькими був самим собою. Так і Діма, він стримував сльози на вулиці, а перед своїми близькими був самим собою»