Розділ 7 (Я що малий чи що?)

(Дмитро)

   І правда чому я її залишив?

   Отже, це я з її сну, цікаво, що ж їй такого там снилось. Вона так змінилась, якби не почув її голосу і сумного погляду, то не впізнав би. Цікаво що вона тут робить, і чому так напилась.

   Так Діма, Дмитро Миколайович давай бери себе в руки, чому відвертаєш той факт, що закоханий у неї! От халепа! Все розворот і до неї, що буде те буде.

   Хлопець повернувся, але дівчини більше не було, вже було пізно. Віола дивилась на Діму, вона його пам’ятала, це був той хлопець якого вони просили перевести їх через дорогу.

- Привіт молодий чоловіче! – доволі радісним привіталась Віола.

- Привіт - відповів Діма, він не очікував побачити дівчину тут, а тим паче почути та поговорити з нею. Адже приїхав сюди зовсім по іншому питанню.

- Чому ви тут?

- Проводив вашу божевільну подружку, вона ж боїться через дороги переходити.

- Так-так, дякую вам – Віола підійшла ближче до хлопця, але нічого не казала.

- Радий був допомогти, мені не важко – голос хлопця став серйознішим.

- Зачекайте! Дмитрій, так?

- Так.

- Вона ж вам подобається, так?

- А вам то що? – задавати такі питання, та як вона посміла – подумки домовив Діма.

- Переживаю за подругу. Тому, якщо вона тобі сподобалась то дій.

- Та не вже, яка ти розумна.

- Да я така.

- І чому так?

- У неї було не дуже веселе минуле.

- Не зрозумів.

- Батько домагався її, тому вона осторонь до хлопців. Їй уже 22, а стосунків так і не було. А ти перший хто її зацікавив, впевнена це не просто так.

- А що за хлопець зі сну, можеш мені про нього більше розповісти?

- Гаразд, але давай підемо на лавочку.

«Чому йому стало це цікаво, ну а як же – закохався» - подумки говорила Віола.

(Хлопець зі сну)

«Хлопець зі сну був найріднішим для Адель, вона завжди про нього думала, хоча вона про нього мало розповідала, але він завжди був у її серці. Вона мрія його зустріти у реальному житті, адже сон це всього лише її уява. Вона вірила, що колись зустріне його, тому що не могла повірити, що це всього лише спів падіння. Він снився їй кожного місяця, ці сни були як доповнення один до одного, з кожним разом, вони ставали ближчими, останній раз вони заручились. Відверто кажучи дівчина була залежна від цього чоловіка зі сну.

Його імені вона не знала, адже завжди зверталась до нього «мій милий», все що вона знала, це те що він був один, його мама померла коли йому було 17, а батька він ніколи і не знав. А також він був стоматологом, мав свою стоматологію, та декілька працівників. Інформації у неї, про нього було мало. Але це не заважало їй думати про нього, її ніби тягнуло до цього чоловіка.

Вперше він їй наснився коли їй було 18.

Вона сиділа плакала на пусті темній вулиці, і тільки він її заспокоював, гладив по голові та говорив приємні слова. А після відніс до себе додому, і саме після їхньої зустрічі, вона відчула знову ту радість, яку востаннє відчувала у глибокому дитинстві. Він пахнув мигдалем з нотками жасмину, це був доволі дивний для неї аромат, але він її приваблював.

Потім їй снилось, як вони разом гуляють по березі моря, на ньому біла сорочка та сині брюки, на ній ніжна блакитна сукня. Її довге каштанове волосся хвилька лежало на її тендітних плечах. Він бігав за нею, ніби маленький хлопчик, а вона утікала він нього, озираючись назад, чарувала його своєю неймовірною усмішкою. Коли йому вдавалося її спіймати, він брав її на руки та кружляв разом з нею, а потім міцно обіймав. Його обійми були чарівними, кожного разу ніби востаннє, міцні руки, приємний запах та ніжні поцілунки, які він залишав на її маленькому обличчі та тендітних плечах.

Після кожного такого сну вона різко прокидалась, її серце виривалося з грудей, ставало важко дихати, а після декількох хвилин, на її очах появлялися сльози, адже вона хотіла продовження, але нажаль його не було. Кожного разу вона боялася його більше не побачити, мабуть саме через це їхні обійми майже кожного разу були ніби останні»

- Ого, і справді не схоже на спів падіння, але невже це я? Такого не може бути, вибач Віола, але мені потрібно іти.

- Добре, але пам’ятай, навіть якщо це не ти, тобі ніхто не заважає стати ним.. правду кажучи ти дуже на нього схожий.

***

Віола декілька хвилин розповідала мені про того чоловіка зі сну, а я сидів мовчки та слухав. І у моїй голові складалися пазлинки. І виникнуло запитання: «Невже це я той чоловік?» Адже саме я її вперше зустрів на вулиці, малу тендітну дівчинку, яка сильно плакала, на ній майже не було одягу, а говорити їй було дуже важко.

Я закохався у неї з першого погляду, але боявся підійти, на вигляд їй було років 15, як же я помилявся… вона також мені снилась, майже кожного дня, але її обличчя відразу ж стиралося з моєї пам’яті. Але я не можу розповісти це все, адже не впевнений, та і вона може помилятись, це ж дівчата, як нафантазують. Але її сни дуже схожі на мої, і це мене лякає.

***

- Якось так молодий чоловіче, ви дуже підходите під опис цього персонажу зі сну, тому, якщо вона вам подобається, то давайте робіть щось, я вже втомилась дивитись на неї, вона дуже сумує…

- Чому сумує?

- Вам же потрібно було іти, жартую. Ви мене взагалі чули? – з посмішкою на обличчі відповіла дівчина.

- Так, вибачте, я зрозумів.

- Ну то що?

- Але, я не буду вмішуватись. Я зайнята людина, мені ці ваші інтрижки не потрібні.

- Та ну вас, до побачення… я так вірила вам, а ви… як і усі інші… не повірили - Віола розвернулась та пішла.

- Зачекайте, що-що, інші? Я не перший?

- Звісно не перший, я вже на протязі двох років шукаю їй хлопця.

- Зрозумів.

- До побачення, ось тримайте її номер.

- Не потрібно.

- Тримай!

- Ладно-ладно, беру.