Розділ 1 (Суботній ранок)

   Дні минали доволі швидко.

   Знову цей важкий понеділок. Самий найскладніший та найдовший день для студентів. Знову пари,  як на зло семінари, ще хочеться спати, а тут знову ця рутина. Як тільки пройде понеділок, і не встигши оглянутись, як уже п’ятниця, і знову збираєш речі та їдеш додому. Все таке одноманітне, звісно ж, якщо не добавити чогось цікавенького, для різноманіття так скажімо. Цим різноманіттям для двох подруг стали - квитки на Мальдіви.

   У них почалися канікули, і вони радісні поїхали додому, у своє чарівне для них містечко, Адель до батьків, а Віола до бабусі.

   Все почалося з суботнього ранку у будинку Адель.

   Мати Вікторія прокинулась, як завжди ранесенько. Вона побігла на ринок, придбала свіжих продуктів та почала готувати сніданок, поки Адель спала. Дівчину розбудив молодший брат Арсен, він забіг до неї у кімнату з криками: Іди їсти шмакадявка!!! – і швиденько вибіг, щоб не получити від сестри. Адель прокинулась, одяглась та пішла до матусі на кухню, де її уже чекав приємний аромат матусиних сирників.

- Добрий ранок всім – приємним, спокійним голосом привіталась Адель зі своєю мамою та вітчимом Сергієм, молодший брат, мабуть, не наважився прийти.

- Доню, люба моя, виспалась? – таким же лагідним голосочком запитала матуся.

- Виспалась, не переживай – дівчина обійняла маму та присіла на своє місце.

- Адель, у нас є для тебе приємна новина – промовив спокійним голосом нерідний батько дівчини. Хоч він і був не рідним, вона його обожнювала, він зумів дати їй батьківську любов та підтримку, якої їй так не вистачало у дитинстві.

- Слухаю – дожувавши сирник, відповіла дівчина та поглянула на вітчима.

- Адель де Віола? – перебила їхню розмову мама.

- Вдома звісно ж – зі здивуванням відповіла дівчина.

- У нас для вас є подарунок – продовжив Сергій.

- Ухти – у очах Адель промайнули іскри.

- Тому поклич її до нас, я зараз чаю поставлю вам, хай поспішить, впевнена вам сподобається – радісним голосом промовила мама.

- Добре я швиденько до неї збігаю, заодно і віднесу тьоті Тані твоїх вчорашніх пиріжечків.

- Гаразд доню, біжи.

   Адель покинула кухню, побігла у свою кімнату, одягнула свою рожеву футболку, чорні шорти, заплела косу зі свого каштанового довгого волосся. Забрала з кухні кошик з пиріжечками та швидко побігла.

(У Віоли вдома)

   «Я так швидко ще не бігала, ніг не відчуваю, а Віола як завжди наводить свій марафет. Уже не витримую, так хочу побачити подарунок, всю дорогу думала, що це може бути, але так і нічого у голову не іде, крім курсової»

   Думки Адель, перебила Віола, яка як торнадо вибігла зі своєї кімнати тримаючи у руках телефон.

- Адель! Ти не повіриш! – з радістю у голосу промовила Віола.

- Що трапилось.

- Адель, це неймовірно, нарешті це трапилось!

- Так, спокійно Віола, що саме трапилось?

- У Марго хлопець з’явився – дівчина підбігла до Віоли та обійняла її.

- Що!? – не повіривши словам подруги, дівчина встала з дивану, на якому сиділа.

- От от бачиш також здивувалась. Я взагалі не повірила спочатку.

- А хто тобі це сказав?

- Її хлопець – дівчина поглянула у свій телефон – зараз я його фото знайду.

- Що ти таке кажеш, невже це Віталік, однокурсник наш?

- Ой та ні, не він, це Костя…ну ми його не знаємо. Ось поглянь – дівчина протягнула свій телефон, на якому висвітлювалась фотографія молодого, років 25 хлопця, темноволосий, з маленькою борідкою і темними, як ніч очима. На ньому була чорна сорочка, верхні гудзики, якої були розщібнутими.

- Так стоп, я не розумію тебе, як це ми його не знаємо. І як він міг тобі сказати про це.

- Слухай значить мене Адель все було так.

- Слухаю уважно - дівчина присіла на диван та уважно слухала.

- У середу коли ми у бібліотеку ходили, до мене підійшов високий брюнет з чорними очима, чесно кажучи я закохалась у нього з першого погляду, але ти ж знаєш як я закохуюсь. Так ось запитав мене номер телефону, сказав, що хоче з нашою Марго подружитись. Про себе майже нічого не сказав.

- І ти дала йому номер? – з подивом запитала Адель.

- Так дала…. свій номер, звісно ж. Він увечері зателефонував, ми з ним годинку порозмовляли, виходить він у Марго уже давно закоханий, ось я і вирішила їм допомогти.

- Стоп стоп, і ти мені це тільки зараз розповідаєш?

- А коли я могла, ти ж завжди десь ходиш.

- У мене курсова, звісно я ходжу на консультації.

- Ну да пам’ятаю твій план – вивчитись і поїхати у Лондон.

- Да. Так кажи що дальше було.

- А дальше він мені пише: ваша Марго така класна, дякую тобі за допомогу.

- І все? – та невже він це помітив, вона і справді класна, але з усіма така закрита, а тут такий поворот. Адель це ще більше здивувало.

- Да прикинь – у словах дівчини була помітна розчарованість.

- Капут, а як ти дізналась що він тепер її хлопець?

- Сьогодні телефоную Марго, а слухавку піднімає він.

- Що!? – а ось цього почути, вона аж ніяк не очікувала.

- Ага, я взагалі чуть дар мови не втратила, ось така наша мамочка.

- Стоп, а вона де була, чому він взяв?

- Якщо вірити йому, то вона спала, а він у неї залишився, тому що допоміг їй з донькою.

- А точно вона говорила.

- Що говорила? – Віола уважно поглянула на подругу.

- Що їй якийсь хлопець допомагає з дитиною гуляти.

- О це так да, що там такого важкого, що він їй допомагає.

- Та діло не втому, просто гуляє з нею, спілкується. Ну я рада за неї.

- Я також рада, то що ідемо до тебе.

- Да точно, я вже і забула, відволікла ти мене, своїми новинами.

   Дівчатка не поспішаючи пішли до будинку Адель. Вони продовжували розмовляти про свою подругу Марго, вона була мама одиночка. Батько її дитини загинув, і після того подруга не починала нові стосунки, завжди говорила, що їй не до того, а тут така несподіванка. Дівчата були дуже здивовані і водночас раді за свою Марго. Адже завжди бажали їй знайти своє нове кохання.