Глава 11: Відвертість і напруга

День був довгим, але напрочуд теплим. Оля щебетала без упину, наповнюючи дім своєю дитячою енергією. Ми гуляли в парку, збирали листя для гербарію, а потім вона вмовила мене приготувати разом яблучний пиріг. Це було її улюблене заняття – вона смішно розмазувала тісто по столу і вся була в борошні. Я ловила себе на думці, що навіть забула про власні проблеми.

Вже ввечері, коли Оля заснула, я сиділа на кухні з чашкою зеленого чаю. Хотілося відчути тишу, хоча б на кілька хвилин. Але думки, як завжди, були невгамовними.

«Чи варто йому сказати? – крутилося в голові. – Це лише питання часу, перш ніж правда вийде назовні».

Я ледь помітила, як у кухню увійшов Максим. Він виглядав трохи втомленим, але його спокійна впевненість завжди привертала увагу.

– Насичений день, правда? – спитав він, сівши навпроти мене.

Я кивнула, посміхаючись.

– Оля сьогодні знову виявилася шеф-кухарем. Думаю, ми обидві сьогодні заслужили медалі за кулінарію.

Максим усміхнувся, і я побачила, як напруга трохи спадає з його обличчя.

– Ти робиш для неї багато, – сказав він, обережно тримаючи чашку в руках. – Вона, здається, справді прив’язалася до тебе.

– Вона чудова дівчинка, – відповіла я, опускаючи очі в чашку. – Я просто хочу, щоб їй було добре.

Максим трохи нахилився вперед, його погляд був серйозним.

– Олександро, ти... ти ж знаєш, що можеш поговорити зі мною, якщо щось не так?

Я здригнулася, немов він прочитав мої думки. Було важко дивитися йому в очі.

– Я знаю, – сказала я після паузи. – Просто... не завжди це легко.

– Чому? – його голос був м’яким, але наполегливим.

Я вдихнула, відчуваючи, як серце починає битися швидше.

– Це довга історія, Максиме, – нарешті сказала я, дивлячись на чашку, ніби там була відповідь. – Я не хотіла б навантажувати тебе своїми проблемами.

– Я готовий слухати, – його тон був таким щирим, що я не могла більше стримуватися.

Я почала говорити. Розповіла про Ігора, про те, як він все частіше затримувався на роботі, як наші розмови ставали коротшими і холоднішими. Розповіла, як його коханка з’явилася на горизонті, як я дізналася про її вагітність. Як боляче було дивитися в очі людині, яка вже зробила свій вибір, і ти в цьому виборі – зайва.

Максим мовчав, уважно слухаючи. Його погляд не відривався від мого обличчя, і я не могла зрозуміти, що він думає.

– І тепер, – продовжила я, – я тут. Працюю нянею, намагаюся зібрати своє життя докупи. Але… я все ще боюся, що все може знову піти не так.

Мої слова повисли в повітрі, коли двері раптово відчинилися.

Оксана увійшла, і її присутність одразу наповнила кухню напругою.

– А що це у нас тут? Вечір відвертостей? – її голос був гострим і злегка насмішкуватим.

Я опустила очі, не знаючи, як реагувати.

– Оксано, ти зараз недоречно втручаєшся, – Максим повернувся до неї, його голос був спокійним, але я помітила в ньому нотку попередження.

– Недоречно? – вона підняла брову. – Максиме, ти проводиш час з нянею, а я тут чекаю, коли ти згадаєш про мене.

Я залишилася мовчазною, лише слухала, як їхній тон підвищується.

– Це не твоє діло, Оксано, – сказав він різкіше. – Олександра виконує свою роботу, і я ціную її. І більше цього обговорювати не буду.

– Роботу? – Оксана засміялася, але в її сміху було більше злості, ніж гумору. – Ця дівчинка тут для тебе більше, ніж просто працівниця, чи не так?

Я хотіла втрутитися, сказати щось, але не могла знайти слів.

– Досить, – сказав Максим, підводячись. – Я не дозволю тобі поводитися так у моєму домі.

– Твоєму домі? – вона глянула на мене, ніби я була причиною всіх її проблем. – Чудово. Насолоджуйся своїм домом і своєю нянею.

Вона гучно грюкнула дверима, залишивши нас у мовчанні.

Максим подивився на мене і ледь чутно зітхнув.

– Вибач за це, – сказав він тихо. – Я… я розберуся.

Я лише кивнула, не знаючи, що сказати. Він пішов за Оксаною, а я залишилася сидіти в тиші, прислухаючись до віддалених звуків їхньої сварки.

«Мені не варто було стільки розповідати», – подумала я, відчуваючи, як всередині все стискається.