Глава 10. Перше велике рішення

Час ішов, і я все більше усвідомлювала, що моє життя більше не буде таким, як раніше. Вагітність змінювала мене, хоча я й намагалася не показувати цього оточуючим. Свою нову реальність я могла приховувати тільки від інших, але не від себе. Як я мала бути в ролі матері і виховательки для маленької Олі, коли сама ще не розібралася у своїх відносинах з майбутнім і минулим?

Ці думки не давали мені спокою, і хоч я намагалася справлятися з ними, іноді почуття переповнювали мене. Я не могла більше уникати розмови з Максимом про своє становище, але питання, яке крутилося в моїй голові, залишалося незмінним: чи буде він мене підтримувати, коли дізнається всю правду про мою вагітність? Чи виявиться все, що я роблю, достатнім, щоб знайти своє місце в цьому новому світі?

Наступного дня я, як завжди, прокинулась рано, тому що Оля була вже на ногах і готова до нових пригод. Вона обожнювала, коли я ставала з нею на пару кроків раніше, щоб разом почати день. Це маленьке заняття стало для нас своєрідною традицією, хоча я розуміла, що згодом мені потрібно буде більше часу для себе, щоб зрозуміти, як бути найкращою для неї.

І ось, коли Оля вже почала збиратися до школи, Максим повернувся з відрядження. Я помітила, що він був у доброму гуморі, але все ж щось в його погляді відрізнялося від звичайного спокою. Його очі ніби питали, але він не говорив.

— Як Оля? — запитав він, коли увійшов до дому.

— Все добре, — я усміхнулась, хоча і намагалася бути більш спокійною, ніж відчувала.

Максим сів за стіл і зітхнув, ніби щось готуючи в голові. Потім знову подивився на мене.

— Я хотів поговорити з тобою, Олександро. Можливо, це не найкращий час, але я відчуваю, що нам потрібно це обговорити.

Мені стало важко дихати. Що це могло означати? Чому я відчувала себе так напружено? Може, він зрозумів, що відбувається зі мною? Може, він щось здогадався? Я спробувала не показати своєї тривоги і просто кивнула.

— Я слухаю, Максиме, — відповіла я, намагаючись виглядати так, якби нічого не сталося.

Він знову глибоко зітхнув.

— Оксана — не ідеальна жінка для моєї доньки, але, з іншого боку, вона справді багато робить для мене і моєї компанії, — почав він. — Я не збираюся одружуватися з нею, поки Оля не виросте, але не можна заперечувати, що ми проводимо багато часу разом. Я зрозумів, що, можливо, це не зовсім те, чого я хочу насправді. Це все важко, але я думаю, що ти заслуговуєш на більше.

Мені стало важко зрозуміти, про що він саме говорить. Чи це означало, що він все ж відчуває до мене більше, ніж просто професійну прихильність? Але я була здивована, коли він додав:

— Я б не хотів, щоб ти відчувала себе в тіні когось іншого, Олександро. Тому хочеш, поговоримо про твої плани? Що для тебе важливо зараз, і як я можу допомогти? Може, є щось, чого ти хочеш від мене, і я готовий підтримати тебе, якщо це в моїх силах.

Ці слова призвели мене до внутрішнього шоку. Я не очікувала такого відкритого визнання, і це було… новим для мене. Я не знала, як реагувати. Я відчувала, що це був момент, коли я повинна була відкритися йому, але страх і невпевненість брали верх.

— Я… я не знаю, що сказати, Максиме, — відповіла я злегка здивовано, відводячи погляд. — Мені ще потрібно подумати. Можливо, я просто боюся визнати, що все змінилося.

Тиша повисла між нами, і я відчула, як моє серце битиметься швидше. Цей момент був настільки важливим, що я не могла дозволити собі помилитися.

— Ти не повинна боятися, — сказав він, підходячи ближче. — Ми всі повинні змінюватися, і ти теж. Якщо ти не хочеш, щоб я допоміг тобі знайти нову дорогу, я не буду нав'язуватися. Але якщо ти захочеш поговорити — я завжди поруч.

Я вдячно посміхнулася, хоча мені було важко тримати свої емоції під контролем. Я відчувала, що цей момент — один із тих, які визначать, яким буде моє подальше життя.

Тепер залишалося тільки прийняти рішення. Чи буду я готова рухатися вперед, чи залишусь на місці, намагаючись упорядкувати все те, що сталося?