Глава 8. Новий шлях

Того вечора я не змогла заснути. Думки безперервно крутитися в голові, наче вихор. Вагітність… Я навіть не могла зрозуміти, як це сталося. У той момент, коли я тримала в руках тест, усе ніби спинилося. Дві смужки на маленькому пластиковому тесті стали тим, що перевернуло моє життя. Як я повинна була діяти? Що я мала зробити далі? Всі ці питання вимагали негайних відповідей, але я не могла знайти їх.

Я тихо підійшла до вікна і подивилася на нічне місто, на вогні вулиць, які здавалися такими далекими і недосяжними. Мої думки постійно поверталися до Ігоря — до того, як усе між нами завершилося. Чи міг він коли-небудь бути тим, хто б підтримав мене в такому моменті? Але тепер вже не було сенсу думати про нього. Його не було поруч, і, ймовірно, не буде.

Крізь вікно я побачила світло в кімнаті Олі. Вона, мабуть, вже спала, але я не могла забути про неї. Вона була ще такою маленькою, такою невинною. І тепер, коли я носила дитину, все ставало ще більш серйозним. Це не просто моя ситуація. Це вже доля ще однієї людини, яка скоро потребуватиме моєї турботи.

Рано-вранці я прокинулася знову і встала, не змогла залишитися в ліжку. Максим вранці, як завжди, зайшов до кухні, щоб приготувати собі каву.

— Олександро, ти не виглядаєш якось краще, — сказав він, помітивши моє сумне обличчя.

— Я в порядку, просто трохи втомилася, — збрехала я, намагаючись зберегти спокій.

Максим дивився на мене уважно, але не став нічого казати. Він завжди був уважним до деталей, і я знала, що він здогадується про те, що щось не так. Але цього разу я не могла розповісти йому правду. Тому що мені ще потрібно було зрозуміти, що робити з цією новою реальністю.

Весь день я намагалася займатися своїми справами, але кожен крок був обтяжений новими думками. Я не могла забути тест, і кожна хвилина нагадувала мені, що тепер моє життя вже не таке, як раніше. Коли я повернулася додому ввечері, Оля вже була в ліжку, і я, як завжди, перевірила, чи все в порядку.

Максим сидів на дивані, читаючи газету, і я відчула, як важко мені було зібратися з думками.

— Олександро, у тебе виглядає все добре, але ти схоже дуже переживаєш, — сказав він, коли помітив, що я занадто довго мовчала. — Якщо ти хочеш поговорити, я тут.

Я розуміла, що це моє можливість вирішити, чи залишити це все для себе, чи поділитися. Всі ці думки важили на мені, і навіть у цьому моменті я відчула, як важливо було знайти когось, хто може мене зрозуміти.

Я сіла поруч з ним, і на мить здавалось, що він став для мене тим, хто хоче дійсно вислухати мене, без жодних претензій і з упевненістю, що я можу йому довірити найскладніше.

— Я… вагітна, — тихо сказала я, не дивлячись йому в очі. — І я не знаю, що робити далі. Це все змінилося так швидко, що я навіть не знаю, як це все сприймати.

Максим нічого не сказав відразу. Його погляд був спокійним, але я бачила, як важливо для нього було це почути.

— Олександро, ти не одна в цьому, — відповів він через кілька секунд. — І, якщо потрібно, я допоможу тобі пройти через це. Ти зараз не сама, і це не зміниться.

Я просто сиділа поряд з ним, відчуваючи, що його слова мають вагу. Це було не те, що я очікувала від чоловіка, до якого я прийшла на роботу. Це не був романтичний жест, але саме те, чого я потребувала. Я вже не могла повернутись назад, і це була моя реальність.

З того вечора я почала знову бачити життя в іншому світлі. Це був новий початок, і я більше не могла дозволити собі залишатися в тіні минулого. Вагітність принесла зі собою тривогу і страх, але також і надію.