Глава 6. Важливі розмови

Наступного дня, коли я прокинулася, Оля вже бігала по будинку, щасливо посміхаючись, готова до нового дня, повного активностей. Як і завжди, її енергія була нескінченною, і, здавалося, вона ні за що не хотіла залишатися в ліжку. Це було добре, тому що, якщо ми займалися чимось цікавинками, мені було легше зосередитися і відволіктися від власних думок.

Однак я не могла не думати про свої розмови з Максимом. Вчора він знову показав себе як чуйний і турботливий чоловік, і хоча нічого особливого між нами не було, його уважність і турбота не залишали мене байдужою. Після всіх тих стосунків з Ігорем, це виглядало як свіжий подих, але я розуміла, що зараз не той час для нових почуттів.

Я готувала сніданок для Олі, коли мене несподівано потягло в іншу кімнату. Там, через вікно, я побачила Максимову колегу — Оксану, яка якраз виходила з дому. Вона виглядала стильно, дорого, і ніби не звертала уваги на мене. Її вигляд був неперевершений: тонка талія, великі груди, обличчя, наче з обкладинки модного журналу, але в її позі було щось, що не давало мені спокою.

Ми з Оксаною ще не спілкувались довго, але її присутність в домі постійно нагадувала про те, як складно буде знайти спільну мову в майбутньому. Вона, очевидно, не збиралася змінювати своєї манери спілкування і залишалася на своєму місці, як би не ставилися до неї інші.

Максим часто з посмішкою говорив про неї, як про хорошу спеціалістку, але я відчувала, що його слова були не зовсім щирими. Може, він сприймав Оксану як тимчасову присутність у своєму житті, але я вже відчувала, що вона здатна залишити слід у ньому.

В той день, коли Оксана приїхала, ми з Олею встигли завершити сніданок і піти гуляти. Ми пройшлися кілька кілометрів по околицях будинку, і я помітила, що Оля стала менш замкнутою з кожним днем. Вона почала говорити більше, задавати питання, з якими звичайно не зверталася до інших. Це було великим кроком вперед у її адаптації.

Але внутрішньо я відчувала, що на мене чекає складне випробування. Оксану я ще не могла зрозуміти, хоча все всередині мене кричало про її двоїстість. Вона була вродлива, впевнена в собі, але це не означало, що вона була на правильному шляху. Це підтвердив сам Максим, коли в черговий раз заявив:

— Я не спішу з нею. Вона не та, хто може дати моїй дочці те, що їй потрібно. Я все розумію.

Його слова знову змусили мене задуматися. Він не тільки не був впевнений у стосунках з Оксаною, але й сам не міг вирішити, що краще для Олі. Він побоювався, що вона може не стати справжньою матір'ю для його доньки, але при цьому він не поспішав робити рішучі кроки в її бік.

Ці думки повертали мене до того, чого я не могла зрозуміти: чи потрібна мені нова роль в житті Олі, чи я була просто тимчасовим етапом у її житті? Я почала усвідомлювати, що вже пізно звертати назад, і треба йти вперед. Як би я не почала переживати, я все ж повинна була прийняти роль людини, яка допоможе їй адаптуватися.

В той вечір, після вечері, ми з Максимом ще раз сіли поговорити про Олю. Цього разу наші розмови були без зайвих натяків на легковажність. Ми говорили про важливі речі: про Олю, про її почуття, про те, як вона переживала розлучення батьків.

Максим подивився на мене уважно і сказав:

— Я сподіваюся, що ти, Олександро, зможеш стати для неї справжньою підтримкою. Я не маю іншого вибору, як покладатися на тебе. Ти — для неї не просто няня, ти — той, хто може допомогти їй знайти спокій і безпеку в цьому світі.

Ці слова були важливими. Вони показали, що Максим покладається на мене більше, ніж я могла собі уявити. Він вже не ставив мене в категорію «тимчасових», а розглядав мене як частину її життя.

Але разом із тим я відчувала в собі все більше внутрішнього напруження. Цей момент був важливим не тільки для Олі, але й для мене.