Глава 4. Новий початок

Після розлучення дні тягнулися повільно, ніби час вирішив навмисно випробовувати моє терпіння. Я намагалася впоратися зі своїми емоціями, але тягар майбутнього лежав на плечах важким каменем. Життя більше не нагадувало стабільність, якою я насолоджувалася раніше.

Рахунки почали нагадувати про себе дедалі частіше. Мої заощадження танули швидше, ніж я очікувала. До того ж, скоро мені буде важче знайти роботу, якщо вагітність стане помітною. Я довго переглядала оголошення в інтернеті, шукаючи бодай щось, що дозволить мені протриматися.

Зайнятися логопедією чи викладати в школі було хорошим варіантом, але більшість вакансій вимагали повної зайнятості, а я розуміла, що незабаром мені знадобиться час на лікарів і догляд за дитиною. Я вирішила спробувати щось менш напружене, але з гарним доходом.

Одного вечора мою увагу привернула вакансія няні. Оголошення виглядало надто ідеальним: робота в елітному районі, лише одна дитина, гнучкий графік, і, судячи з опису, чудові умови. Я сумнівалася, чи впораюся, адже мій досвід із дітьми був обмежений лише теорією з університету. Але потреба в роботі переважила всі сумніви.

Наступного ранку я надіслала своє резюме і майже одразу отримала відповідь із запрошенням на співбесіду.

---

Ми домовилися зустрітися у великому будинку в одному із заможних районів міста. Я хвилювалася, але змушувала себе виглядати впевненою. Коли я під'їхала до вказаної адреси, мої очі округлилися. Це був розкішний маєток, оточений високим парканом і охайно доглянутим садом.

Мене зустріла покоївка та провела до вітальні. Там я побачила чоловіка років двадцяти семи. Його строгий, але водночас приємний вигляд справив на мене сильне враження. Він тримався впевнено, але без зверхності.

— Доброго дня. Ви Олександра? — запитав він, простягаючи руку.

— Так, це я. — Я відповіла йому так само впевнено, як могла.

— Я Максим. Дякую, що погодилися прийти. Сподіваюся, ви вже ознайомилися з умовами роботи.

Я кивнула.

— Ви будете працювати з моєю донькою, Олею. Їй чотири роки. Вона розумна дівчинка, але буває трохи сором’язливою. Ваша задача — підготовка до школи, ігри, прогулянки. В основному, все, щоб вона почувалася щасливою.

Його голос був спокійним, і я помітила теплоту, коли він говорив про доньку.

— Ви живете тут самі? — запитала я, намагаючись зрозуміти ситуацію.

Максим усміхнувся.

— Ну, майже. У будинку часто перебуває моя колега, Оксана. Вона іноді допомагає з роботою або залишається, коли я у відрядженнях. Але не хвилюйтеся, ваша основна комунікація буде лише з дитиною.

Це трохи збентежило мене, але я вирішила не ставити зайвих питань.

— Добре, — відповіла я. — Я спробую зробити все можливе, щоб Оля була задоволена.

— Сподіваюся, так і буде, — сказав Максим, дивлячись мені просто у вічі.

---

Я повернулася додому з легким відчуттям полегшення. Хоча співбесіда була напруженою, мені здавалося, що я впоралася. Незабаром мені зателефонували й повідомили, що я можу приступати до роботи вже наступного тижня.

Це був перший крок до нового життя. І хоча я ще не знала, які труднощі чекали на мене попереду, я відчувала, що почала рухатися в правильному напрямку.