Глава 2. Зворотній відлік

Дні до суду тягнулися, як нескінченний марафон. Кожен ранок починався з відчуття порожнечі, а вечори закінчувалися сльозами, які я стримувала лише до того моменту, коли ніхто не міг бачити. Хоч я й належала до заможної родини, ці обставини змушували відчувати себе безпорадною.

Ігор, мій чоловік... Вірніше, той, кого я ще звикла так називати, спокійно займався своїми справами, поки я боролася з власними емоціями. Невже це дійсно кінець? Питання повторювалося в моїй голові, неначе зіпсована платівка. Я не могла спати, їсти, думати. Всі сили йшли лише на те, щоб триматися зовні, хоча всередині я руйнувалася.

Одного ранку, прокинувшись із пульсуючим болем у скронях і важкістю у всьому тілі, я відчула, що мої сили на межі. Нудота, яка накочувала хвилями, слабкість, що змушувала мене триматися за стіни… Спершу я списала це на стрес, але коли втома стала заважати навіть піднятися з ліжка, я вирішила діяти.

Наважившись піти до аптеки, я спробувала зібрати себе докупи. Увійшовши всередину, я відчула, як запах ліків викликає у мене ще більшу нудоту. Проте виходу не було.

— Доброго дня. Ви можете щось порадити від слабкості та постійної нудоти? — запитала я фармацевтку, намагаючись говорити спокійно.

— Це може бути через стрес, — відповіла вона уважно, — але є ще одна можлива причина. Я відчула, як мороз пробіг тілом.

— Вагітність? — вимовила я так тихо, ніби боялася, що хтось почує.

— Таке теж може бути, — вона подивилася на мене співчутливо. — На всякий випадок візьміть тест.

Мені хотілося відмахнутися, сказати, що це неможливо. Лікарі ж раніше казали, що дітей у нас із Ігорем не буде. Але я мовчки простягла руку, взяла тест і кілька вітамінів, сплативши за них.

Дорогою додому я постійно дивилася на маленький пакет із аптеки. Думки змішувалися: це просто стрес, це неможливо... Але глибоко всередині вже жила маленька іскра, яка тривожила мене.

Вечір був тихим. Я сиділа на дивані, не зважуючись дістати тест. Страх і надія боролися в мені. Нарешті, зібравши всю свою сміливість, я зайшла до ванної.

Кілька хвилин, які здавалися вічністю. Коли я побачила результат, руки затремтіли.

Дві смужки.

Це був шок. Я стояла у ванній, не вірячи власним очам. Моя голова запаморочилася, і я сіла на підлогу.

— Невже це правда? — прошепотіла я, стискаючи в руках маленький тест.

Раптово все, що здавалося важливим — суд, розлучення, образа на Ігоря — відійшло на другий план. Усередині мене тепер було нове життя. Незважаючи на те, що цей день мав стати одним із найгірших, у ньому тепер була крапля світла.

Проте залишалася одна важлива справа. Попереду чекав суд. Ігор прийде туди зі своєю вагітною коханкою, яка стане ще однією болючою раною. Але тепер я знала: у мене є причина боротися. Не за минуле, не за нього, а за майбутнє — своє і дитини.