9.

             На шляху додому, з останніх сил тримала язик за зубами. Все боялася бовкнути зайвого, бо в собі тримала відкриття, що лізло назовні, мов дитяча цікавість відкрити ту скриню Пандори. 

Свят підвіз мене додому, а я швидко зібралася й помчала в редакцію. Не з першого разу знайшла потрібні двері, тож постала перед головним юристом останньою з чотирьох практикантів. Хоч і не запізнилася та все ж косих поглядів спіймала. Певно всі прийшли завчасно і діловито обдивлялися чудо, що приперлося останньою. 

Найбільше я не сподобалася брюнетці з охайним балетним пучком на голові. Її стриманий сірий костюм зі спідницею, окуляри та туфлі на невеличкому каблучку робили з неї радше сувору вчительку географії, не вистачало лише указки. Похмурий темний погляд просканував мене з голови до ніг, верхня губа сіпнулась до гори й повернулася на місце. 

Двоє інших практикантів чоловіки в ділових костюмах куплених десь на теренах мас-маркету. На відмінну від головного юриста чий чорний бездоганний костюм сидів мов литий, а тканина буквально кричала про дорожнечу.

— Що ж, усі в зборі. — чоловік, який виглядав занадто молодим для цієї посади, хлопнув в долоні.  — Познайоммося, мене звати Бабко Даниїл Олексійович.  

— Я Стоцька Алла Станіславівна. — після чого знову скинула оцінювальним поглядом мене, ніби викликаючи на реп-батл.

— Задніпровська Христина Петрівна. — стримано представилась. 

Наступними стали: Яновський Микола Андрійович — невисокий хлопець, який від хвилювання пітнів та заїкався. Інший, Карась Євген Євгенович, виглядав абсолютно спокійним та навіть трохи незацікавленим. 

— Почну з того, що в нашому видавництві ви не будете на побігеньках. Кавою, розпорядком дня, ксерокопіями займаються секретарі. Ви вже переросли це, тож працюватимете, як повноцінні члени команди. 

Кабінетом пройшовся задоволений гул. 

— Ви займетесь укладанням договорів. До завтра я хочу побачити результат, хто найкраще справиться із задачею, долучиться до цікавої справи, про яку розкажу згодом. 

Даниїл Олексійович встав зі столу на який спирався, вказав на двері. Ми вийшли назад у фоє вздовж якого розташовувались двері, а між ними  зображення бестселери прикрашали світло-помаранчеві стіни. За столом сиділа секретар, на вигляд наша ровесниця. Біляве волосся затягнуте в кінський хвіст, шовкова блуза, що приховувала значні розміри грудей. З під густо нарощених вій, золотавий погляд вірно споглядав на роботодавця. 

— Люда, ти підготувала те, що я просив? 

— Звичайно, Даниїл Олексійович, прошу. — витягла чотири теки  різного кольору зі столу. 

Чоловік забрав їх та розклав віялом жовту, червону, зелену та синю. 

— Обирайте.  

Ледь штурхнувши мене у плече, знову першою полізла Алла. Такі по головах підуть аби мети досягти, тільки забувають що хтось інший може ту голову підняти та за п‘яту вкусити.  

Я обрала жовту теку, попрощалася з новими знайомими та вирушила додому, знайомитись зі своїм завданням. Марічки вдома не виявилось, тож усі питання відклалися на потім. І доки мій мозок не заполонив думками про Свята, я повністю поринула у справу. Моїм завданням був договір з автором любовного роману. 

Провівши декілька годин за ноутбуком і випивши чай з лимонним печивом, нарешті змогла розтягнутись на дивані та трохи подрімати.  

Прокинулась від звуку відмикання замка і якщо я хотіла б продовжити свій сон, то в мене це не вийшло. Подруга вихором влетіла у вітальню, знімаючи дуту курточку. 

— Боже мій! Я згорала від нетерпіння цілісінький день! Розповідай! — присіла поруч, свердлила поглядом від якого важко було утікти.  

— Може ти хоча б переодягнешся? — на вулиці посигналила машина, виражаючи таку ж нетерплячість.  

— Встигну ще. Як поїздка? — ніжки Марічки почали притоптувати, а руки вмостились на мої. 

— Ми провели більшу частину часу в ліжку, за чим і поїхали. — не брехала, ми й справді провели там багато часу, просто інколи лише говорили, а часом й мовчали. 

— І? Що ще? Ти червонієш мов закохана школярка. — тильною стороною долонь склала човник й підкреслила щічки.

— Я щойно сказала, що ми займались сексом. Що ти ще хочеш почути? Подробиць як воно, коли ти вагітна? 

— Ой, не треба. Не треба мені ляля. Я що не бачу? Нахіба тобі подруга, якщо ти навіть не ділишся з нею.

Марічка ображено встала й вже пішла на світло коридора, як я випалила те, що вже мала на серці та язиці сьогодні. 

— Я закохалася. — це сталося на видиху, навіть не очікувала, що промовлю в голос. 

— Так! А він? — повернувшись, знову схопила мене за руки.  

— Звідки мені знати? — закотила очі, що можна було б і потилицю розгледіти аби в голові було хоч якесь світло. 

— Ну були якісь натяки там чи його поведінка. 

— Ми готували разом, дуркували та багато розмовляли. — картинки прпередніх днів так і дізли перед очима, викликаючи дурнувати усмішку. 

— Точно закоханий! — Марічка підбила власний підсумок в який я не надто вірила, хоч і сподівалась. 

— Він про це не говорив. Навіть не натякав.  

Мені згадалося як він поводився на шляху додому. Трохи відсторонено, ніби залишив усе тепло в тому домі. Стало прикро, адже я ніби знаю двох різних Святославів. І якщо першого ще можна назвати закоханим, то другий просто виконує обов‘язки. 

— Хіба завжди потрібні слова? Юра тобі багато говорив, а що з того вийшло?  

Попала в ціль, в саме яблучко. Колишній справді весь час розповідав як кохає мене, особливо коли питання стояли не на його користь. "Ти ж знаєш, я тебе кохаю, але ми не можемо жити разом...". Від спогадів стало огидно, схотілось змити з себе цей бруд. Шкода, що минуле не можна так легко стерти. 

        Ранок успішної леді починається з кави? Мій почався з печії та таблеток «Рені». Пекло ніби хтось засунув розпечене каміння. Подзвонила мамі, вона переадресувала до бабусі та порадила зварити лляний кисіль та щось про волосся дитини. Зрозумівши що рідні мені не допоможуть, адже за годину маю бути в офісі, набрала лікарку. Завтра перед практикою доведеться заїхати в клініку, здати аналіз крові. 

В офіс прибула вчасно і без надокучливого печіння під грудьми. Хоча на його місце прийшов голод, їсти побоялася аби не спровокувати повторний приступ печії. На місці вже була Алла, в тому ж діловому костюмі із сірої спідниці та піджака приталеного крою. Погляд знову пробігся по мені, я навіть поглянула чи нічого не забула одягнути, бо питання на її обличчі було красномовним. А тоді зрозуміла, вчора на мені був жакет, що приховав мій животик. Сьогодні я не одягла на сукню нічого, тож вона підкреслила мій стан. 

— Чудово, мало того що тебе до нас втулили по блату, так ти ще й пузата виявилась. — Аллині кулаки стислись, а на обличчі заграли вилиці, якщо чесно, подумала що кинеться.  

— Алло! — Євгена я не одразу помітила.  

— Що «Алло», ти ж бачив список! — дівчина склала руки під грудьми й шипіла вже на співрозмовника.  

— Хто тобі сказав, що він затверджений? — хлопець намагався говорити тихіше та секретар все одно з цікавістю почала дивитись у наш бік.  

— Татко дитини напевно впливовий, що взяли тебе саме сюди.

Не витримавши наїзду, розвернулася і пішла прямо по холу. До вагітності я б можливо щось і відповіла, та зараз вразливіша тим паче, що ця дівчина має рацію. Мене б не взяли на стажування, аби не Святослав, тато дитини. По щоках котились теплі солоні краплинки, а на плечах відчула чийсь дотик.

— Я тебе розумію, коли влаштувалася працювати сюди, була вагітною на п‘ятому місяці. Усі перешіптувались, казали, що це дитина Даниїла Олексійовича, бо ж взяв пузату на роботу. — мене обіймала секретар, яка щойно була свідком подій. — Але ж вагітна, не означає дурна чи неспроможна. А та дівчина просто заздрить, мій бос ніколи б не затвердив тебе, якби йому не сподобалась твоя робота. 

Втерши вологу з обличчя, ми пройшли до кімнати відпочинку де стоїть кавомашина і наливши собі у горнятка, повернулись назад. Всі були вже на місці. 

— Даниїл Олексійович сказав, аби ти занесла свій договір. — сказав Євген, перебігаючи поглядом від мене до Алли, певно очікував другого раунду. 

Дівчина ж стояла обабіч стіні й незацікавлено дивилася кудись у бік. Я теж вирішила змовчати, лише подякувала за інформацію та зайшла до кабінету, де сидів головний юрист. 

— Доброго дня. — тихенько проковзнула крізь двері. 
  
— Доброго. — Даниїл Олексійович скинув погляд на мить аби повернутись до справ та підвів округлені очі знов. 

Він мовчав, а я вклала теку на стіл. Не зручно під його поглядом, знітилась. Такі темні очі, під чорними бровами щось собі роздумували. 

— Коли народжувати? — зрештою перервав тишу.

— В червні. — я несвідомо, приклала руки до живота, помітила, що частко так роблю. 

— Вітаю вас. Зачекайте з усіма в коридорі, як завершу, то покличу.  

— Дякую.

Повернувшись до інших, втупилася в телефон. Прийшло сповіщення від Марічки, забере мене з практики. А от Свят з учора не з‘являвся, певно теж на практиці. Навіть не спитала де він проходить. 

— Заходьте. — у дверях з‘явилася чорна чуприна. 

Ми пройшли всередину. На цей раз нервувалася навіть Алла, я ж почувалась абсолютно спокійно, мені буде цілком нормально отримати досвід від інших юристів компанії. 

— Тягнути не буду, ви добре попрацювали. — він вказав на жовту теку, мою теку. — Та все ж ось цей договір найкращий. Христино Петрівно, він ваш, правильно? 

— Це не чесно. — втрутилась Алла, не давши змоги відповісти. 

— Що саме «не чесним» вам здається? — перепитав Даниїл Олексійович. 

— Спочатку вона з‘являється в списку, коли там вже вписані ми. Тепер ще і її договір виграє, невже він справді краще за мій?  

— У договорі з автором варто передбачати його матеріальну відповідальність перед видавцем за порушення законодавства в самому тексті продукції. — він вказав на її червону теку. — Ви настільки зациклились на гонорарі та редагуванні, що такий договір міг вартувати нам великих грошей, а головне репутації видавництва. Ще в одному договорі пропущений пункт про порушення авторських прав. У Христини Петрівни всі пункти, без винятку, присутні.