8.

                За вікном з ночі йшов сніг, вкривши все білою та пухкою ковдрою, на вулиці дзвеніли дитячі голоси в перемішку з технікою, що прибирала витівки природи. Мами ледь штурхали візочки з чадами, що весело ляскали у долоні. Більш продумані чи то досвідчені, носили своїх пупсів у спеціальних переносках. Я бачила такі на сайтах, не була впевнена, що це мені потрібно, але тепер переконалася що просто необхідно. 
 
Тілом ходили легкі дрижаки. Все намагалася придумати привітання для Свята. Хотілось побажати чогось оригінального та цікавого, а не щорічне «Вітаю з днем Народження!». Наші стосунки вийшли на інший рівень, який саме не зрозуміло та безперечно інший. От тільки поки я витала у творчих пошуках, екран смартфона сповістив про вхідний виклик з коротким підписом «Свят». Навіть фото не було, а воно в мене є навіть на продавчиню в маминому шоурумі.
 
— Вітаю з днем Народження!
 
Дзвінком це вже оригінальніше від смс чи не так?! Ох дурна моя голова. 
 
— Дякую. — здається я бачила усмішку на його вустах. — Тобі довго збиратись? 
 
— Потрібно одягнутись і я готова. — хіба що плани передбачають макіяж та вечірню сукню, але зараз десята година, тож навряд. 
 
— Прихопи з собою речей на пару днів і спускайся, я чекаю. 
 
— Мені після завтра у видавництво. 
 
— Будеш.

          Він вибив виклик, а я зібрала з собою флісовий костюм, светр та лосини. З далекого куточка дістала гарну білизну, яку купувала ще для Юри й сховала якомога далі аби не дратувала. Тепер є кому її демонструвати, бо ж окрім трусиків та бюсту в комплекті пояс з панчохами. Ледь не забула подарунок, повернулась за ним і у дверях зіштовхнулася з подругою, що склала руки на пишних грудях. 
 
— Хоч би маякнула, що їдеш. — пробуркотіла ображено. 
 

— Пробач. — мої очі конкурували з очима рудого кота мого улюбленого  мультфільму. 
 
— Я буду свідком на вашому весіллі. 
 
— Не мели дурниць, це не те про що ти думаєш. — починала сердитись, коли подруга вела розмову на цю слизьку стежку. 
 
— Ви святкуватимете його день народження у двох, без нікого більше. Ти та він. Хіба буває таке в просто друзів? 
 
Сперечатися з Марічкою марно та й в самої жучки шкребуть десь у закутках душі. Не розуміла чи хочу цього та радше брехала собі. Замотувалася в кокон з інтимних моментів, тішилася кожному дотику та цілунку в плече, кожному сніданку та «не забудь поїсти». Хоч і розумію, що марно будую замок з хмаринок. Ця турбота більше не про мене, як про маля.  
 
— Вітаю! — передаю пакунок сідаючи у шкіряний салон автівки. 
 
— Дякую, приємно. — Свят усміхався та в його очах проглядався сум. 
 
— Все добре? — не втрималась від запитання. 
 
— Так, все нормально. Готова їхати? 
 
Я лише махнула головою у відповідь і ми рушили знайомою дорогою. Голову не покидали думки про стан Святослава. Під очима були помітні мішки, а шкіра виглядала мов пом‘ята. Погляд зосереджений на дорозі теж був важким. Та все ж влаштовувати допит не збиралася, захоче - розповість. 
 
Ми добиралися до місця дуже довго, Київ стояв в тягнучках через негоду та кількість машин. Лише коли виїхали на трасу, Свят зміг піддати газу і сталевий монстр, видаючи утробне гарчання, відвіз нас на місце. Будиночок стояв в обіймах сосен, що погойдувалися від поривів вітру, скидаючи порційно сніг насипаний за цю ніч. 
 
— Зазвичай я приїжджаю за день і протоплюю його, тому всередині буде холодно з годинку-дві. — Свят відкрив капот, що неочікувано виявився багажником, звідки визирнули два величезних білих пакета. — Права кишеня штанів, дістань ключі, будь ласка. 
 
Я зробила так, як він сказав, а на додачу отримала хвилю збудження, що прокотилась моїм тілом і зігріла за мить. Двері легко піддались і ми увійшли в прохолодне приміщення. Температура на вулиці й всередині не дуже й то відрізнялася. Свят пішов на кухню, поставив пакети на кам‘яну стільницю, а тоді кудись вийшов. 

— Зараз, я розпалю комин, щоб ти не замерзла. — в руках тримав рівні поліна. 
 
Він так швидко щось робив, ходив туди-сюди, а я лише задоволено споглядала за метушнею. Тоді зрозуміла, що варто хоча б пакети розібрати та Свят не дав цього зробити й вмостив мене назад на великий темно-сірий диван. Лишивши на губах легкий цілунок, а в руках соковите яблуко. 
 
— Не змерзла? — спитав повернувшись десь за пів години та присів поруч. 
 
— Ні, біля вогню досить тепло. — я сиділа вже без верхнього одягу, а угги замінила на капці, що знайшла в шафі при вході. 
 
— Голодна? — легким порухом він закинув мої ноги на себе. 
 
— Ні. — не брехала, зараз мої почуття зводились лише до одного і він саме водив рукою вздовж мого стегна, я не витримала й злегка мугикнула. 
 
Цей звук не минув повз вуха Святослава, рука піднялася все вище та так і не дійшовши до потрібного місця, піднялася трохи вище. Непомітно для себе, я лишилася без легінсів, а тоді опинилася верхом на чоловікові. Спритні пальці полізли вгору по спині, викликаючи чергову порцію сиріт. 
 
— Холодно, я поспішив. — хотів вже спусти мене та я не дозволила, вчепившись руками в шию. 
 
— Не холодно, продовжуй. 
 
Сперечатись не став, одна рука блукала спиною, доки інша вимірювала відстань від коліна до сідниць, спиняючись на останньому. Я відчувала його збудження, своє і ця суміш кипіла, підбурюючи до дій. Не думаючи, віддавшись відчуттям, почала рухати стегнами, крізь цілунок почувся стогін. Мій чи його, вже не розібрати. Я тонула у задоволенні, віддавалася пристрасно, не думаючи як виглядаю чи що саме маю робити. Просто рухалась і одяг не завадив мені отримати задоволення. Впала безсило на його плече, тамувала подих. 
 
— Ти шалена. — цілував у шию. — Зі мною таке вперше, щоб я навіть дістати не встиг. 
 
Між нами проступила волога і я зрозуміла, що до фінішної дісталась не сама. 
 
          На вулиці так само замітало снігом, а мене гріли теплі обійми та палкий секс. За ці дні я встигла намалювати картинку ідеальної родини. Ми готували разом, сміючись та дражнячи один одного. Я так багато дізналася про Свята, чого не знала шість років нашого знайомства. 
 
Навіть не очікувала, що до восьмого класу його дражнили та цей булінг переходив у бійки. Не знала, що він займався карате, тільки для того аби дати відсіч, а не тому, що подобалось. А плавання увійшло в життя з приватною школою закритого типу, куди його перевів батько.