5.

            На вулиці накрапав сніг, так-так, саме накрапав. Сніжинки було видно в польоті та до землі доходила лише неприємна волога. Здавалося, що справжній сніг ми побачимо хіба що в кіно, на яке саме зібралися. Стрічка знята по відомому українському роману, який я із задоволенням читала, тож не відмовилася й від екранізації. Тим паче інші варіанти були посередні або мультик, або сльозлива мелодрама. Мені вистачає емоційних гойдалок і без фільмів, а травмувати таким Тимура тим паче не варто. 

З'ївши по мусовому тістечку та випивши кави, точніше я обрала обліпиховий чай, бо не знаю чи можна мені кофеїн. А Тимур здивував, обравши чорну, міцну. Мені здавалося, що такі хлопці п‘ють американо з молоком чи капучино. Він взагалі відкрився мені з іншого боку. Спершу, звичайно ж, він був трохи скутим та наполоханим. Та недовго посидівши, розговорився й поводився як цілком звичайний собі хлопець. Родом з Хмельниччини, де його виховувала родина лікарів в четвертому поколінні. Він один з трьох синів пішов своєю стежкою, від чого родина не в захваті. Виявилось, що він займається фехтуванням з дванадцяти років і має нагороди з Європейських змагань. Лише навчаючись на маністратурі мусив покинути справу, адже поєднувати інтенсивні тренування з постійним мозковим штурмом дуже важко. 

         Тож сидіти поруч в темряві було не так вже й не зручно. І йти додому пліч-о-пліч  теж цілком нормально. Він провів мене до автобуса, де на щастя той саме під'їхав убезпечивши мене від поцілунку.  Не готова я до таких кроків, навіть безвинних торкань вустами. На мить здалося, що я досі відчуваю присмак пива вперемішку з вишневою жуйкою Свята.
 

— І як побачення? — подруга сиділа за барною стійкою, гортаючи журнал.

По сіпанню ноги в білих зайчиках та роздратованими рухами по бідному паперові, цілком була очевидна зацікавленість, яку так старанно приховувала Марічка.  

— Добре. Навіть дуже добре. 

— Тобі сподобалося побачення із заучкою? — журнал полетів на стійку з якої по інерції миттю звалився, а дівчина схопилась на ноги.

— Ну чому ж заучка? — спокійнесенько наливала води у склянку, доки подруга закипала за моєю спиною. — Я теж, між іншим, добре навчаюсь. 

— Так, але це зовсім інше.Тобі подобається це…

—  А йому думаєш ні? — я не розуміла до чого хилить Марічка та ситуація забавляла. 

— Не знаю. Він заучка. — схрестила руки під грудьми, які кумедно підстрибнули під блузою. 

— А ще фехтувальник. — поставила склянку на сушарку. 

— Хто? — подруга сипала крижинками. 

— Фехтувальник. Ну це спорт такий, коли… — але договорити не встигла. 

— Знаю я що таке фехтування, ти мені баки не забивай. — біляве волосся підкреслювало червоні щоки, що палали від гніву. Марічка ніби паровозик, що от от подасть сигнал. 

— Чому він тобі так не подобається? — вирішила припинити ходити навколо, а спитати на пряму. 

— Та справа взагалі не в ньому. — вона знову присіла на стільчик. — Просто я думала… у вас складеться зі Святом.  

— Марічко, в нас нічого з ним немає, ти ж знаєш. — я присіла поруч чи радше впала від зізнання. — Нас поєднує лише дитина. 

— Дитина, це вже не «лише». 

— Ще раптовий статевий потяг. — закотила очі, приховуючи ніяковість спогадів. 

— Можливо не раптовий, просто ти не помічала цього через зацикленість на Юрі? 

— Подруго, я не плекаю ілюзій і тобі не раджу. Той презерватив міг порватися з кимось іншим.
 

Враз згадалася першокурсниця, яка так і вилася навколо Святослава. Мене накрило хвилею обурення, яка невідомо звідки взялася. До лікаря вже цілий список питань. Одне з яких оці емоційні стрибки.

        Марічка дала мені спокій,  на довго чи ні, невідомо. Та аргументи скінчилися, апелювати було нічим. Я не розповідала про еротичні сни, в яких головний персонаж Свят, ні про ревнощі чи що то в біса таке. Самій би розібратися, адже окрім цього, я не відчувала абсолютно нічого. Була б рада позбутись і цього. 

На наступний день я мала їхати у видавництво, куди відправляла запроси на практику. Страшенно не хотіла йти по розподіленню від університету. По-перше, хотілось отримати реальний досвід у тому чим планувала займатися далі. По-друге, всі нормальні місця вже розібрали. 
 

Тож зібравшись з духом, вдягнула свою найліпшу ділову сукню. І що я помітила, як не круглий животик, який натягнув бідолашну тканину до тріску у швах. Не очікувала, що він з‘явиться так раптово. Роздягнувшись, розглядала себе у дзеркало. Сукня не брехала, в області ще вчора майже плаского животика, виросла повітряна кулька. Ніби ще й не дуже велика та досить значна, аби відкласти речі що облягають у глиб шафи. 

У двері постукали і я, здивувавшись, сказала аби заходила. Подруга зазвичай кричала через всю квартиру і це стукання мало б мене насторожити. 

— Я невчасно? — хриплуватий голос Свята пустив сиріт моїм тілом.

Смугаста сукня, яку я щойно здерла з себе швидко врятувала ситуацію, принаймні мені так здалося. Доки не помітила усмішку хлопця, а тоді він махнув головою у мій бік. Бо ж позаду мене височіло дзеркало і зараз, мій зад у безшовних трусиках вітався з гостем.

— Вийди! — гримнула, а сама червоніла від сорому, а не від люті.

— Сама ж сказала заходити. — усміхаючись зачинив двері.
 

Вже й забула, що кудись планувала, тож напнувши футболку та домашні штани в блакитні кружальця, вийшла до вітальні. Святослав почувався розкутим, сидячи навпроти плазми, закинувши ногу на коліно.

— Ти в цьому поїдеш? — скинув брови-морквини. 

— Куди? — вирячилась на нього ніби вперше бачу.