3.

        Марійка продовжувала ледь не кожен день тиснути, аби я зізналася. Ще й, як на зло, я то конспекти зроню, а Свят їх підніме, то нам потрібно разом писати захист справи. От в такий момент я і вирішила поговорити з ним особисто, домовились зустрітись в його квартирі, що знаходилась по вулиці Казимира Малевича. Він з першого курсу проживав у цій новобудові, в гостях не була, знала лише те, що її подарували батьки. Як і спортивне авто, що звуженим поглядом підморгувало наполірованими фарами у закритому  дворі. 

Піднялася на потрібний поверх і от я стою за крок від розкриття карт. Звичайно, скоро дізнаються й інші, я дотягнула сповістити татка аж до десятого тижня. Серце калатало, долоні спітніли, а я собі здаюся повною нікчемою. 

— Проходь. — важкі чорні двері прочиняються, а господар пропускає у своє помешкання. 

Кумедний такий, ніби зовсім інший, в домашніх сірих спортивках та футболці "Аеросміт". Пахне дерев'янистим гелем для душу і теплом, на рудих кучерях помітна волога. Він не чекає, доки я стягну свої черевики на підборах, що вже помітно тиснуть. Певно доведеться сховати до кращих часів, коли набряки будуть лише написом на рекламному банері в метро. Йде вузьким проходом, що різко виводить у велику вітальню в темно синіх тонах поєднаних з натуральним деревом.  

— Не соромся, падай де завгодно.  

Він вказав на дерев'яну підлогу, де валялися крісла-мішки й такий самий пухкий диван. Внизу стояла приставка з чотирма джойстиками, а над нею височіла плазма, схожа на нашу з Марійкою, точно не менша. Та я лишилася стояти на тому ж місці, переминаючись з ноги на ногу.

— Пити, їсти хочеш? В мене є піца, ще тепла.  

— Ні. — ковтнула слину, а в шлунку відчувалася революція. 

— Тоді почнімо?

Він буквально впав у крісло що зображало регбійний м'яч, те забурхало під ним. Поплескав долонею по сусідньому, здається бейсбольному. Сідати не хочеться, швидше б розпрощатися з інформацією, яка мала б стати загальнодоступною за кілька тижнів. 

— Я вагітна. 

Ох, як же важко було вимовити ці слова, але ще важче було їх почути Святославу. Він зблід, стис руки в замок і сперся на них обличчям. Губи з пухких витяглись у суцільну тонку смужку. Мовчав всього кілька секунд, в які втислося усе моє попереднє життя, промайнувши очима. А тоді вимовив:  

— Я не дам зробити аборт. 

Ошелешив мене відповіддю, ніби кинув у кип‘яток. Очікувала почути протилежне чи «роби що хочеш» і головне запитання «а я точно батько?». Бо звичайно ж з цією інформацією прийшла не просто так саме до нього.   

— Я і не збиралася. Та вже певно й  пізно. — затисла в руках низ блузи, перебирала пальцями, підраховувала вузлики. 

— Ти тому так довго не говорила? Боялася що я змушу вбити дитину? — встав та підійти не наважився, хоч руки й сіпнулись.

Він кидався запитаннями так точно, що я й сама б не здогадалася, а він одразу розкопав. 

— І так і ні. Ти б не змінив моє рішення, хіба що силоміць притяг би мене в клініку.

Він усміхнувся лівим кутиком губ, від чого на щоці з'явилася ямочка. Ніколи не помічала її, спіймала себе на думці, що хотіла б аби вона дісталася нашій дитині. 

— І в тому, що батько ти, не сумніваєшся? — це питання мене гризло, не зрозуміло чого.

— Якби прийшла інша, певно послав би робити тест ДНК. В тобі не сумніваюсь.

          Та розмова мене збила з пантелику. Дивно знати, що він у мені не сумнівається. От я у собі ще і як сумніваюсь. Ні, не в тому, що батько дитини він. А в тому, де був мій здоровий глузд тоді, коли ми її зачали. Сказати що напилася, то ні. Але чари Свята діяли безпомилково, хоча провину перекладати не збираюсь, винні обидва. І ще захист, який так недоречно порвався. Та думати про це занадто пізно. Я стояла навпроти дзеркала у весь зріст, роздивлялася власну фігуру. Ознак вагітності не виявила, лише ребра, які можна було порахувати пальцями. Між ногами проріз, а руки шворками теліпаються до низу. Аби не нудота, що поступово припинила про себе нагадувати, нічого не говорило б про мій стан. 
 
Завтра ми йдемо у клініку, Свят виявив бажання подивитись на малюка і сам записав нас на обстеження. Якась модна клініка на Лівому березі чекає на нас після пар, там і на облік стану. Я не перечила, їздити в Бровари складно та й зайвої уваги від сторонніх багато, а де ставати тут у Києві й гадки не мала. Тож піклування майбутнього батька було дуже актуальне. 
 
Мені трохи некомфортно лишатися з ним в одному приміщенні університету, не маю гадки як воно буде, їхати в замкнутому просторі автівки. Останнім часом, мене накривали спалахи спогадів, а точніше одного. Мій зад на стільниці рукомийника, а руки Свята блукають моїми цицьками. Навіть сни перетворилися в сюжети порнофільмів, де головний герой майбутній татко дитини. Інколи я не бачу обличчя, але чітко знаю що це саме він... 
 
Найкращий помічник сучасної людини — гугл. Він дасть відповідь на будь-яке запитання, поставить діагноз без лікаря. І хоч у дев‘яносто відсотків це буде «рак чогось», все ж необхідне знайти можливо. Отак і я дізналася, що на фоні гормональних сплесків у жінок збільшується лібідо, інколи зменшується та це не моя ситуація.  
 
Що робити, порада лише одна: секс. От тільки згадаємо, що я вагітна дівчина, що немає ні хлопця, ні чоловіка. Одноразові стосунки не мій варіант і не тільки через жителя черевця й можливість хвороб, що передаються статевим шляхом. Це зовсім не моє. Напевно. Бо ж уся історія мого інтимного життя полягала в Юрі, єдиним виключенням став Свят. І правильно, саме виключення, другий раз я такого собі не дозволю. 
 

     Пари минали в дрімучому очікуванні. Я роздивилася усю аудиторію, яку відвідувала вже шостий рік. Жовті стіни здавалися цікавішими ніж лекція Пилипа Захаровича про особливості набуття інтелектуальної власності. Мої думки витали окремо від навчання, що мене сильно дратувало. Я не заучка, мені завжди легко давалося те, що інші вигризали й зазубрювали годинами. А зараз не можу сконцентруватися взагалі. Думки перемикаються, не встигаючи одна за одною, утворюючи кашу в голові.  
 
Нарешті лекції скінчилися, хоча це й не означає, що стане легше. На нас чекає поїздка в лікарню, а отже година на одинці. 
 
— Брате, мені потрібна допомога в одній делікатній справі. — Юра наскоком вилетів з довгого коридору й кинув руку на шию співрозмовнику. 
 
— Я зараз трохи зайнятий. — Свят скинув руку, демонструючи тілом, що розмова завершена та колишній ніколи не звертав на таке уваги, якщо він чогось хотів, дістане будь-кого. 
 
— Христю, ми ж мали поїхати за сумочкою, на лівий берег. Пам'ятаєш? — Марійка скерувала в інший бік, коли поруч зі мною виросла подруга, й гадки не мала, але була вдячна цим обставинам. 
 
По-перше, в Юри точно були б запитання куди це нас разом зі Святом несе. По-друге, мені не доведеться їхати з ним удвох в одній машині, отже червоніти й шукати приводів для тем чи терпіти напружене мовчання не доведеться.