1.

           Все літо я провела в бабусі. Вона жила на околиці Броварів, одразу навпроти лісосмуги, що розділяла з Деснянським районом. Тому бабця жартувала, що майже столична. Затишний цегляний будиночок з мансардою, у якій облаштували мені кімнату, заховав від усього світу. Марійка лише раз змогла витягти до клубу, мені навіть сподобалось там. Весела музика, міцні напої та гарячі хлопці, що не обділяли увагою жодну з нас, хоч мене й не надто це цікавило та все ж добре відвертало увагу від самокопання у власних недоліках. Аж доки туди не завітав Юра, ще й не сам, а з якоюсь профурсеткою. Спідниця тої дівиці була схожою більше на блискучий пояс. Патли явно нарощені, а губи накачані, вії щітками й нігті мов у лінивця. Так і схотілось повидирати цій міс силікон усе. Стрималась, просто пішла геть, доки не помітив мене.

Після того я в клуби, як і в Київ не поверталася. Марійка приїздила на своєму п'ятисотому фіаті та максимум куди ми виходили, це в ресторани суши, яких раптово стало так багато в моєму місті. Повідкривалися мов гриби після дощу, а по факту, смачно лише в декількох.

        Та осінь вносила зміни у моє життя. Останній курс магістратури розділяв мене та диплом юриста. А покинути навчання через якогось хлопця. Ну добре, не якогось, а здавалося б кохання усього мого життя. Я ж буквально розписала у своїй голівоньці майбутні десять чи навіть п'ятнадцять років. Дурна, готова була поступитися кар'єрою аби народити двійко гарненьких малюків з блакитними очима Юрка.

В столицю мене, як завжди, перевезла подруга. Щаслива, всю дорогу щебетала про те як сумувала і що більше ніколи не відпустить мене так надовго. А я не уявляла себе в цьому великому місті сама. Проте в Марійки були й на це аргументи. Влітку, на день народження, батьки подарували їй трикімнатну квартиру в новобудові, недалеко від нашого університету. І вона не хоче чути відмови та заперечень, я мушу жити разом з нею. Тож ми зійшлись на тому, що я сплачую половину комунальних платежів і купую продукти. Точніше подруга махнула рукою, мовляв, «роби як знаєш, тільки живи зі мною». А я твердо мала наміри не сидіти на її шиї, хоч ще з батьківських плечей не злізла.

Квартира на дев'ятнадцятому поверсі виявилась розкішною. По розмірах певно квадратів сто, не менше і я вже подумала про рахунки за опалення взимку, від чого холодок заблукав тілом. Все у світлих тонах, без зайвої мішури, хоча біленька мармурова плитка кричала про гроші, вкладені в житло. Простора вітальня, об'єднана з кухнею натиканою усілякою новомодною технікою, яку навряд хтось колись увімкне. Велюровий диван молочного кольору, попід вікнами, а на стіні плазма з діагоналлю не менше ніж п'ятдесят дюймів. Наступною до оглядин виявилася моя кімната, яка не менш вражала, скажу вам. Двоспальне ліжко, з боків якого виблискували кришталеві настінні світильнички, по ліву руку вбудована в стіну шафа.  Перпендикулярно вікну письмовий стіл, над яким висить полиця для книг. А в кутку дзеркало у весь зріст.

— Подобається? — подруга завалилася на ліжко, розкидаючи руки, біляве волосся розсипалося темним простирадлом. 

— Ще питаєш. — повторюю рухи подруги, задивляючись на стелю, підмічаю відсутність люстри. — Ввечері всі в «каченяті». 

— Я пас. — закриваю очі й бачу ту підстилку поруч з ним.

— Ні, ти підеш! — повертається до мене, спираючись на руку. — І покажеш як ти, вільна птаха, живеш щасливо без нього. 

Мені було страшно до кінчиків пальців. Страшно, що він буде байдужим. Що припреться в нашу святиню з дівчиною. А може вона вже давно стала частиною компанії, мене ж скільки не було. Та наважитись запитати не змогла навіть у Марічки. За порадою подруги, одягла блакитну сукеньку з довгими пишними рукавами та голими плечима. Сонячне сплетіння так само визирало голою шкірою у трикутничок. А засмаглі на городі ніжки взула у білі босоніжки на високій танкетці. Вигляд мала неперевершений, бачила це у відображенні дзеркала, здається навіть вогник в очах почав відроджуватись. 

       «Гидке каченя» не змінилося, ні за два місяці моєї відсутності, ні за п'ять з половиною років, що ми тут зависали. Все ті самі важкі дерев'яні двері, за якими ховалася довга барна стійка з каменю. Голомозий бармен Тьома, що працює вихідними. Галас за столиками вздовж закладу, всесвітньо відомі картини, на яких голови людей замінені качками. Моя улюблена, це «Американська готика», в якій замість обличчя людей, так само дві качки. Вона висіла прямо над нашим столиком, туди й намагалася дивитись, усміхаючись на всі тридцять два. 

— Дівчата, нарешті й ви. — Юра встав з-за столика, за яким все ж не виявилось дівиці, яку він мацав в клубі чи будь-якої іншої та лагідно обійняв нас обох.

Я в ступорі витріщалася на інших, вони ж ховали погляди в бокалах з пивом. 

— Я принесу випити. — зрештою відпустив та рушив у бік бару аби замовити нам напоїв.

Коли він, ніби грозові хмари ніяковості розступилися і на горизонті з'явилося сонечко. Стало легко й спокійно, як це було до нашого розриву. А за бокалом пива, на майже пустий шлунок, стало взагалі весело.

— Юрчику, я так рада тебе знову бачити. — наді мною нависла хмара солодких парфумів, що обпікало слизову. — Шкода, що не встигли ще раз побачитись до завершення сесії. 

Що це за панянка, мені не відомо. І було б майже не цікаво, аби не оті слова про сесію. Я сиділа боком, чітко бачила цю панну і мого колишнього. Він стріляв поглядом від мене до неї, а тоді встав і відвів її у бік. За столом знову запанувала тиша, її можна було черпнути ложкою чи посадити за стілець поруч.

— Я відійду. — відчуваючи жар, що прилинув до моїх щік.

— Христя… — подруга гукала в спину та я не реагувала, йшла собі до вбиральні.

Туалетів в пабі було три, вони були загальні та, як на зло, усі зайняті. Добрих хвилин десять я простояла під дверима в спільній між ними кімнатці, прокручула слова дівиці, доки не зайшов Святослав.

— Ми думали ти пішла. — вмостився поруч на раковину. — Марічка на вулицю бігала, шукала.

— Просто все зачинене. — я вказала на двері, за якими сховалися білі,  гаянцеві товариші. Насправді ж, в туалет мені зовсім не хотілось, мала на меті просто побути на самоті. 

Свят потягнув ручку перших дверей і вони виявились відчиненими. Не знаю в який момент я не помітила, як звідти вийшли та вирішила пропустити його першим. А він не сперечався, певно пиво добре тисло. Коли вийшов, я все ще підпирала раковину сідницями. Він трохи відштовхнув мене стегном і прийнявся мити руки. В кімнаті запахло полуничним милом, запах дисонував із брутальним дизайном. 

— Мені справді шкода. — зрештою заговорив  до мене. — Він мудак і це не має псувати тобі враження про всіх чоловіків.

— Як тобі це вдається? — перемкнулась на своє, пропускаючи повз слова про чоловіків, хіба мені до них.

— Що саме?

— Спати з дівчатами й нічого не відчувати до них.

— Ну не зовсім «нічого», — він хтиво усміхнувся й примостився знову поруч. — Дещо я таки відчуваю. 

— При цьому вони навіть не ображаються. — продовжувала розмірковувати про його стосунки з дівчатами. 

— А на що ображатися? Я нічого їм не обіцяю окрім задоволення.