Епілог

Епілог

В машині грала приємна музика. У вікна авто потрапляли промені вечірнього сонця. Захід помалював небо в червоне. Пара насолоджувалась поїздкою по рідному місту.

- Здається, ще вчора ми каталися так вперше. - промовила Уля.

- Знаєш, у мене враження, що з того моменту минуло ціле життя.

Уляна подивилася на Андрія та посміхнулася.

- Дякую, що зупинився тоді біля мене.

- Я певно тоді видався тобі диваком.

- Є таке. Мене здивувала і підкорила твоя наполегливість.

- Дивно, що ми ніколи не обговорювали той вечір.

- Правда. Але я дуже рада, що все вийшло саме так.

- Мене здивувала твоя реакція. Ти залишалася такою спокійною, хоч я хвилювався, що ти просто вийдеш із маршрутки на першій ліпшій зупинці.

- Чесно, мені хотілося, але цікавість переважила.

Андрій зупинив авто біля тої ж багатоповерхівки, що і в той особливий вечір.

- Ну що, згадаймо як то було? - запропонував хлопець. Уля погодилася і вони вийшли з машини.

Той самий під’їзд, ті ж сходи та горище. Тільки пейзаж дещо відрізнявся. Навіть з висоти було помітно як рясно квітли дерева. Пара замилувалась вечірнім містом. Вони насолоджувались тишею та весняними ароматами, що наповнювали повітря.

- Тут почалася наша історія. Знаєш, я хочу, щоб вона і далі продовжувалась. Мені дуже добре з тобою. Здається, що ми були разом завжди. - порушив тишу Андрій.

- У мене те ж відчуття.

- Я навіть не помітив як закохався в тебе. Але це було неминуче. Ти найкраще, що сталося зі мною в житті. Але я не хочу, щоб ти була моєю дівчиною. Скажи, ти станеш моєю дружиною?

Очі Уляни збільшилися від здивування. Неправдою буде сказати, що вона не очікувала пропозиції. Проте дівчина не чекала цього саме зараз і в такий спосіб. Здається, її мовчання затягнулося. Хвилювання на обличчі Андрія ставало дедалі помітнішим.

- Ти не згода? - обережно запитав він.

- Звісно згодна. Я ж жити без тебе не можу.

Андрій не тямив себе від щастя. Він обійняв та ніжно поцілував свою наречену. Потім він дістав з кишені невеличку червону коробочку.

- Сподіваюсь, що я вгадав з розміром. - там була скромна, але дуже гарна обручка. Прикраса ідеально сіла на палець Уляни. Здавалось, що Андрій навіть видихнув з полегшенням.

- Як гарно виглядає... - Уля замилувалася обручкою.

- Побудьмо ще трохи тут. Хочу запам’ятати цей момент.

- Давай.

- А потім нас чекають батьки. Здається, наші мами подружилися. Вони майже завжди разом. Ось і зараз вона у нас.

- Одразу поділимося з ними приємними новинами.

- Здається, вони вже все і так знають. Відверто кажучи, твоя мама і підказала розмір обручки.

- То ти був певен, що я відповім тобі «так»?

- Я дуже на це сподівався. - посміхнувся Андрій, пригортаючи до себе Улю.

Їх нова історія тільки починалася. Попереду були приємні приготування до весілля та сама церемонія. Були там радісні та подекуди сумні моменти. Нові труднощі мали перевірити стосунки Андрія та Улі на міцність. Проте це вже зовсім інша історія.