Уляна

Уляна

Рада, що ми порозмовляли з батьком Андрія. Він виявився приємною людиною. Та і вчинок його я зрозуміла. За той час, що я ховалася від Андрія я багато думала. Він просто захищав свого сина. Тоді в його очах я виглядала загрозою. Тому після того, як ми приїхали я наполягла на нашій зустрічі. Вона, варто зауважити, пройшла просто чудово. Хоч і перехвилювалась я страшенно.

Після Карпат я звільнилася з кафе. Аж надто багато неприємних спогадів повʼязано з тією роботою. Досить швидко я знайшла нове місце. Ця робота залишала досить вільного часу. Звісно я не змогла відмовитись від кави, тому тепер працюю баристою у невеликій кавʼярні на колесах. І досить важлива ремарка — це наша кав’ярня з Андрієм. Він теж звільнився з роботи на маршрутному таксі. Свою невеличку справу ми відкрили на кошти, які колись дав мені батько Андрія. Він навідріз відмовився забирати їх назад. Більш того пропонував відкрити одразу велике кафе, проте ми вирішили почати з малого. Кав’ярня на колесах досить мобільна і ми могли працювати в різних куточках міста.

Поступово у місто прийшла весна. Зі снігами здається зійшли і наші неприємні спогади. У цей час особливий аромат повітря. Воно пахне новими починаннями. День поступово стає довшим, що теж не може не тішити. Ми з Андрієм проводили чимало часу то з моєю мамою, то з його батьками. Вони, як казали, прийняли мене до своєї родини. Оксана більше не з’являлася у нашому житті. Вона хотіла розсварити нас і мало не досягла своєї мети. Проте, на щастя, ці негаразди лише зміцнили нашу пару. Вони навчили нас не тримати в собі важливі речі та все обговорювати. За цю зиму переконалася, що Андрій — це людина з якою я хочу провести ціле життя. І відчувала, що він прагне того ж самого. Нарешті я відчувала спокій. Хотілося б щоб так було завжди.