Андрій

Андрій

Почувши знайомий голос, я стрепенувся. Невже ця людина може бути тут? Невже можливі такі співпадіння? Сумніви зникли, коли я обернувся.

- І все ж мамо, ти як тут опинилася?

- Невже я тобі не розповідала про свою давню знайому? Сину, я сюди відпочивати приїхала і виявляється не дарма.

- Якось не думав, що ти опинишся в одному місці з Улею.

- Так ось хто тобі голову морочив? - звернулась мама вже до Уляни. - Тепер все встало на свої місця. Мила, я добре знаю свого сина. Він точно не зрадить кохану. Андрію, ти обрав достойну дівчину.

- То ви вже познайомилися? - я поки не розумів як маю реагувати на ситуацію, яка склалася.

- Так, познайомилися. - відповіла Уля. - Проте здається, нам доведеться знайомитися ще раз. - коли я побачив, що дівчина усміхається, мені стало легше.

- Уля, дівчинко, вітаю в родині. Ти мені одразу сподобалася. Я навіть подумала собі «от би моєму Андрію так з дівчиною пощастило». Сину, не впусти її.

- Та й не збираюся того робити.

Хоча Уля досі виглядала здивовано, все ж напруження помітно спало. Було очевидно, що вони подружилися з мамою. Я цьому був страшенно радий. Мама завжди була моїм союзником.

Ми просиділи за столиком ще декілька годин, проте вони пролетіли, як мить. Багато розмов, сміху, трохи сліз. Нам було напрочуд комфортно втрьох, ніби це не перша подібна зустріч, а ми зналися все життя.

Зранку ми поїхали додому. Знову перон, поїзд… Хоча дорога з коханою людиною відчувається зовсім по-іншому. Мама ще лишилася в горах. Вона була розсудливою жінкою і не хотіла заважати. Ми не могли наговоритися одне з одним. А в моменти тиші не могли надивитися одне на одного. Я був щасливий тут і зараз. Найкраща дівчина у світі була поряд зі мною і я ніколи її не відпущу.
 

Після приїзду Уля захотіла побачитися і з моїм батьком. Досі не знав чим закінчиться їх зустріч, але дівчина наполягла на своєму. На моє здивування, батько попросив вибачення в Уляни. Ми провели теплий сімейний вечір. Поки не розумію чи то тато змінився, чи то вплив Улі, але я не пригадую, щоб раніше були такі затишні розмови ним. Хоча є здогадка, що і мама могла докласти руку до цієї історії. Більш ніж впевнений, що вона поздвонила батькові після наших посиденьок у Карпатах.

- Ще раз вітаю в сімʼї, дівчинко. Пробач за все ще раз. - сказав батько, коли ми вже йшли.

- Все добре, не хвилюйтесь. Можна вас обійняти наостанок?

Батько знітився, але все ж пішов на обійми. І зізнаюся, що ще ні разу не бачив його таким спокійним та щасливим.

Здавалося, що Уляна не вміє затаювати зла. Вона щиро пробачила батькові. І здається, за короткий час їх знайомства, він вже встиг полюбити її як доньку.