Андрій

Андрій

За два дні до зустрічі

Батько сидів з задумливим виглядом. Аж раптом його очі загорілися. Здається, у нього з’явилася ідея.

- Андрію, а я таки дещо можу! Ти знаєш прізвище та по батькові Уляни?

- Так, Заєць Уляна Олександрівна.

- Зачекай хвильку. - батько взяв до рук смартфон та почав когось набирати.

Надія знову поселилася у моєму серці. Батько вийшов з кімнати, а повернувшись радісно посміхався.

- Ну, не тягни. - я не міг більше чекати.

- Сину, я дізнався куди поїхала Уляна. Подзвонив другові, який працює у транспортній компанії. А він ще одному другу... - батько, помітивши мій вираз обличчя, ще ширше посміхнувся. - Вона купила квиток до невеличкого містечка в Карпатах. Я записав назву.

- Невже? Дякую тобі батьку.

- Сину, це ще не все. Мій друг зміг довідатися про пані Заєць, яка тримає готельчик у тому місці.

- Це певно тітка Улі, вона розповідала про неї.

- Можливо. Ось адреса.

- Дякую тобі батьку. Вибач за все.

- То ти мене пробач сину. Я, бажаючи тобі кращого, не розмів наскільки тисну на тебе. Дуже люблю тебе. Не зникай більше.

- Домовились. Батьку, я побіжу. - поспішно обійняв його та поспішив на вокзал.

На мій превеликий жаль, поїздів у тому напрямку на сьогодні вже не було. Купив квиток тільки на наступний день. В очікуванні зустрічі не міг опанувати себе, тому вирішив прогулятися.

Не помітно дійшов до кав’ярні, куди ще не так давно заходив за Улею. Знайомим жестом відкрив двері та зайшов. У приміщенні, як завжди, було затишно та пахло кавою і смаколиками. Здавалося, що зараз до мене вийде Уля і все буде як завжди. Може все це сон, дуже поганий сон? Однак ні, за стійкою був лише Олег.

- Привіт. - сказав він як ні в чому не бувало. - Тобі кави чи чаю?

- Привіт, зроби мені чаю з м’ятою. Дякую.

В очікуванні чаю я присів за такий знайомий столик. Хвиля думок непомітно накрила мене. Ця ситуація показала що варто змінити у наших стосунках. Я був налаштований рішуче. Не хотів більше відпускати Улю ні на мить. З роздумів мене вирвав голос.

- Твій чай. Розраховуватися не потрібно. Це за рахунок закладу.

- З чого така доброта?

- Провину залагоджую. Я ж хотів тобі насолити. Не зі зла, так розваги заради. Вибач мені.

- Здається, забагато вибачень за цей день.

- Що? - Олег не зрозумів цієї моєї фрази.

- Та нічого, облиш.

- Маю ще дещо. - хлопець дістав конверт та поклав його на стіл. - Це гроші, які залишив твій батько. Уляна не брала їх, залишила тут на столі. Думаю, що вам вони згодяться.

У той момент я відчув полегшення змішане з болем. Я був певен, що Уля не брала цих грошей. Однак було приємно впевнитися у своїй правоті. Біль від вчинку батька знову шкрябонув по серцю. Так, ми все вирішили, але, здається, наслідки ще даватимуть про себе знати. Оксана гарно всім задурила голову та напустила туману. Проте все ще можна виправити, правда ж?

- А ти наче непоганий хлопець. Чесний.

- То ти ще погано мене знаєш. - запишався Олег.

- Ага, а ще скромний...

- Я ж це... дівчину зустрів. Здається, вона мені по-справжньому подобається. Я подумав, поставив себе на твоє місце і зрозумів як тобі має бути кепсько. Важко втрачати тих, хто тобі дорогий...

- А ще ти круто потішати вмієш. - я посміхнувся. Олег зараз був зовсім не такий, як у наші попередні зустрічі. - Дякую тобі. І як звати даму твого серця?

- Мілана. Вона відвідувачка нашої кав’ярні. Така гарна і мила. Мені аж кращим стати захотілося. - його голос раптом став романтично-замріяним.

- Ех, ти ще й Ромео.

- Ти хороший хлопець, Андрію. Може зможемо стати друзями.

- Хто зна? Час покаже.

Ми ще трохи поспілкувалися з Олегом. Ввечері було на диво мало відвідувачів. Розповів йому, що збираюся їхати за Улею. Він побажав мені успіху та підтвердив інформацію, що вона в тітки. Розповів трохи про її роботу, оточення. Мене злегка зачепило, що він знав більше, ніж я. Проте помітив, що у його словах не було зла. Він був абсолютно щирий.

Посидівши трохи, зазбирався додому. Набрав дядька, аби відпроситися з роботи. Він не був в захваті, проте пообіцяв підстрахувати і побажав успіху. Тієї ночі я майже не спав. В голові перебирав слова, події, які сталися. Не знав як Уля відреагує на нашу зустріч. А що, коли вона не захоче мене бачити? Але вирішив діяти. Тобі вже знатиму напевно. Розв'язуватиму проблеми в міру їх надходження.