Андрій

Андрій

Попри нашу розмову, Оксана не здавалася — постійно дзвонила, надокучала у соціальних мережах та приходила на роботу. Вона навіть декілька разів каталася в маршрутці по колу від зупинки до зупинки. Робила все можливе, аби привернути мою увагу. Я ж обмежувався стриманим кивком чи вітанням. По очах дівчини бачив наскільки вона бісилася. Оксана звикла отримувати все, що хотіла. Але не цього разу.

Не міг відпустити ситуацію з Улею. Тож знову і знову намагався знайти спосіб довідатися більше про дівчину. Спілкувався з її мамою, однак без результату. Мені вдалося довідатися лиш те, що Уля впорядку. Певно, ще трохи та Олена Павлівна зовсім перестане відкривати мені двері. Звісно, міг би подзвонити, однак Уля просила про час. Я поважав її почуття, однак, що мені робити з моїми.

Згадав слова батька про те, що він довідався про Уляну по своїм каналам. В душі зажевріла примарна надія, що він може допомогти її знайти. Все ж він мій батько і та остання наша розмова не давала мені спокою. Коли думаю про неї, здається, що він був щирим. Що якщо це єдиний спосіб довідатися про дівчину?

Не хотів йти додому до батьків. Вирішив, що ми можемо порозмовляти й в офісі. Сподіваючись, що батько буде там під час обіду, пішов до бізнес-центру.

На відміну від вулиці в холі було тепло і затишно. Зайшов в ліфт та піднявся на потрібний поверх. Раніше я бував тут досить часто, з пам'яті виринали приємні та не дуже спогади. Йдучи по коридору до кабінету батька почув до болю знайомий голос.

- Аркадію Петровичу, ну ви маєте мені допомогти! - Оксана виконувала свою звичайну роль.

- Оксано, почнемо з того, що я тобі нічого не винен.

- Але ж я вам допомогла. Розказала де шукати ту Уляну. - а це вже стає зовсім цікаво. Ось про які «канали» говорив батько. Що ж це справжнє ФБР місцевого розливу. - Вона не варта вашого сина. Якась офіціантка без роду та племені. Вона тільки й думає про гроші, хоче влаштуватися по-краще в цьому житті. А на вашого сина їй чхати з високої вежі. Якщо це не так, то де ж вона зараз?

- Оксано, зупинися, не хочу більше цього чути. Наскільки я встиг помітити, вона порядна, приємна та і мій син за неї горою стоїть. Зникла вона з нашої вини. І кому, як не тобі це чудово відомо. Ти втілила феєричний план та ще і мене зробила співучасником. Я ж справді подумав, що Уляна — це загроза для мого сина, однак це не так. Справжня загроза — то ти. Ти марно до мене прийшла. Твій батько, звісно, мій друг і раніше я був би радий поріднитися. Проте тут ти перегнула палку. І показала своє справжнє обличчя. Ти не змусиш Андрія до стосунків з тобою. Знаєш як кажуть «насильно щасливим не будеш». Андрій кохає Уляну, тож змирися.

- Він мене кохає, а вона лише тимчасова заміна. - вигукнула Оксана.

- Тепер я починаю розуміти, чому Андрій не хоче бути з тобою. Шкода, що за такою приємною зовнішністю стільки отрути. Оксано, забирайся звідси, не змушуй мене викликати охорону.

Я все ще стояв за рогом і лише чув голоси учасників діалогу. Певно, після останніх слів, батько зайшов до кабінету. По коридору почувся лише стук підборів.

- Ви ще всі про це пожалкуєте!

- Оксано, тобі лікуватися потрібно. - дівчина ошелешено подивилася на мене. Вона точно не очікувала на нашу зустріч тут.

- Ой, Андрійчику, привіт. - включила вона свій образ милої дівчини. - Ти до батька?

- Так, і я чув вашу розмову.

- Ти, ти не так все зрозумів, Андрійчику, давай поговоримо. Ну не можу я без тебе. І тобі я потрібна, я ж знаю. - дівчина включила свою наймилішу посмішку.

- А як тут можна було зрозуміти по-іншому? Наша подальша розмова не має змісту. Не хочу більше нічого чути про тебе. Йди своєю дорогою.

Вже хотів пройти повз, як її рука м’яко опустилась мені на плече.

- Тобі ж було добре зі мною, невже ти не хочеш повернути той час?

- Ти права, нам дійсно було добре. Однак ключове слово — було. Давай залишимо це у минулому та не будемо псувати одне одному життя.

- Ти ненавидиш мене?

- Ні, ненависті немає, як і інших почуттів. Я ставлюся до тебе рівно, як до знайомої. Не думав, що це буде можливо. Будь ласка, не псуй цього. Дуже сподіваюся, що ти мене почула.

Обернувшись, пішов далі. В коридорі запала тиша. Здається, що Оксана навіть не поворухнулась після моїх слів. Однак мені вже було байдуже. Ця дівчина з’явилася у моєму житті зненацька і так само зненацька з нього зникла. У нас дійсно були хороші моменти і я вдячний за них. Проте минулого не повернеш. Я дізнався, що є інше життя — тихе і спокійне, без сварок та болю. Його показала мені Уля.

Зайшовши до кабінету батька, побачив його біля вікна. Його погляд був серйозним та задумливим.

- Привіт. - батько обернувся на привітання та розгублено подивися на мене. Здавалося, ніби я витягнув його зі складної дискусії, яку він вів про себе.

- Сину ти тут?

- Ні, це його двійник. - спробував пожартувати я. - Тату, все добре?

- Вже так. Знаєш, я хотів тебе набирати. Вибач мені за все. Я був неправий. Хвилюючись за тебе мало не наробив біди.

- Поговоримо?

- Так, звісно. Тільки давай не тут.

Ми пішли до кав’ярні біля бізнес-центру. Хоча раніше я був злий на батька, після почутого діалогу моя думка змінилася. Невже він справді став іншим?

- Я чув вашу розмову з Оксаною. - промовив я обережно, щойно ми зробили замовлення.

- Мені шкода. Знаєш, я міг би виправдовуватися, вигадуючи купу причин, однак не буду. Сину, я зробив велику помилку. Так хвилювався за тебе, що не помітив підступу. Ніби юнак, сприйняв слова Оксани за чисту монету. Я ж справді подумав, що твоя Уля — мисливиця за багатими нареченими. Тому і почав діяти.

- То ось які у тебе джерела? - сумно усміхнувся я.

- Так, Оксана прийшла до мене та розповіла, що ти зустрічаєшся з дівчиною, яка працює у кав’ярні. Назвала адресу, показала її фото. Я ж її з малечку знаю. Це ти з Оксаною познайомився в університеті, ми ж з її батьком теж разом вчилися. Потім життя розвело, загубилися.