Уляна

Уляна

Прийшовши з роботи, я все розповіла мамі. Вона довго слухала про мої почуття, страхи та хвилювання.

- Розумієш, я не хочу, аби через мене псувалися їх сімейні стосунки.

- Дівчинко моя, скажи, а Андрій жив окремо до того як ви познайомилися і з’їхав від батьків під час ваших стосунків?

- Ще до того як ми почали зустрічатися він вже жив деякий час один.

- То певно, в них були складні стосунки ще до тебе. Тож ти не винна у цьому. Думаю, що батько Андрія просто хотів вплинути на твоє рішення, тож так і сформулював свої слова. Справа не в тобі. Він хоче сина повернути. Хоча обирає надто сумнівні методи. Схоже він думав, що коли Андрій перестане зустрічатися з тобою, то повернеться додому.

- Знаєш, мені під час розмови здалося, що він прийшов мене принизити. Ще й гроші пропонував. Ой, я ж геть про те забула.

- Ти що взяла їх?

- Та ні, звичайно. Але конверт так і лишився на столі. А куди він подівся потім не збагну.

- То пусте. Дівся, той дівся. Слухай, якщо вже у тебе відпустка намітилася, то може до тітки Ганни поїдеш? Вона ж в Карпатах живе, а там дуже гарно.

- А Андрій?

- Якраз про все подумаєш. Зрозумієш чого хочеш та куди рухатися далі. В університеті теж же зараз канікули?

- Так, якраз сесію закрила. Можливо, ти й права. Тим більше не знаю, що Андрію зараз сказати. Шкода, що він не розповів раніше про свою сім’ю. Принаймні, Аркадій Петрович тоді б не застиг мене так зненацька. І звідки він довідався хто я і де працюю? Хоча у нього, певно всюди свої люди.

- Ось і вирішили. Зараз Ганну наберу. Пам’ятаєш, у неї ж свій готельчик є. Зараз там так багато відвідувачів, тож і сама без діла не лишишся, і тітці допоможеш.

Все так швидко вирішилося, що я аж здивувалася. Зранку я вже сиділа у потязі, який мав відвезти мене в засніжені гори. В дитинстві я часто бувала у тітки. Любила губитися між високих дерев та милуватися краєвидами. Останнім часом я для того була надто зайнята. Моє серце було не на місці. Я досі не відповіла Андрію. Розумію, що він хвилювався, але по-іншому не могла. Мені б з собою розібратися, а вже потім розмовляти із хлопцем.

Олег прислав повідомлення, що мені схвалили відпустку. Хоч на одну проблему менше стало. Було приємно, що він виявив таку ініціативу. Олег був доволі специфічним хлопцем з незрозумілим мені поки характером. Місцями він був різкий та грубий, місцями — уважний і милий. Де він справжній зрозуміти важко. Я ставилася до нього рівно, як до співробітника. Не очікувала, що Олег так уважно поставиться до моїх почуттів.

Поїзд під'їжджав до пункту призначення. На пероні мала чекати тітка Ганна. У неї не було власних дітей, тому вона ставилася до мене, як до рідної. В передчутті приємної зустрічі я стала збирати свої речі. Їх було не так багато — термос з ароматним маминим чаєм, лоточок з бутербродами та улюблена книжка Джейн Остін. Зловила себе на думці, що навіть не відкрила її протягом поїздки. Весь час думала про нас з Андрієм: чи є у нашої пари майбутнє? Та і пейзажами хотілося полюбуватися. Засніжені гори — це неперевершено. Вже і забула наскільки вони можуть бути прекрасними.

- Привіт, моя дівчинко. - теплий голос тітки Ганни не можливо ні з ким переплутати. - Як доїхала? Все добре?

- Привіт, так, поїздка пройшла без пригод. Дякую, що погодилася мене прийняти. - теплі обійми тітки чомусь змусили мене заплакати.

- Моя дівчинко, все добре, розберемося, не плач. Олена розповіла про твою ситуацію. Ти правильно зробила, що приїхала до мене. Гори — це найкраща терапія. Порівняно з ними проблеми здаються такими маленькими.

- Дякую... - все, що я могла промовити крізь сльози. Мій голос дрижав, а теплі сльози так і не припиняли литися з очей. Певно переживання таки далися в знаки.

Ми поволі пішли до дому тітки Ганни. По дорозі я розповідала свою історію, а вона уважно слухала.

- Я поки не розумію, що маю робити далі. Потрібно порозмовляти з Андрієм, але що сказати. Ось і втекла, як остання боягузка.

- Знаєш, якщо він справді кохає тебе, то зрозуміє твій вчинок. Важко тверезо думати, коли емоції киплять. Варто дати їм часу заспокоїтись. Тут ти в безпеці.

- Дякую вам. Можна я допоможу в готелі? Не можу сидіти без діла?

- Звісно. У нас як завжди не вистачає рук. Але сьогодні ти маєш відпочити.

Дім тітки Ганни був невеликий і затишний. В ньому не було жодної помпезності, хоч жінка вже не один рік тримала успішний готельний комплекс. Я почувалася тут наче вдома. Ввечері прийшло повідомлення від Олега. Він розповів, що Андрій заходив до кав’ярні, шукав мене:

“Однак я нічого йому не сказав”

“Дякую Олеже, ти справжній друг”

“Тільки друг?)”