Андрій

Андрій

День не задався від самого ранку. Все почалося з неприємної розмови з батьком. Ми були не в найкращих стосунках. Все почалося ще декілька років тому, коли я повідомив йому, що не хочу продовжувати сімейну справу. Я мав на меті всього досягнути сам, так само, як він у свій час, з нуля. Тато не підтримав мене в цьому рішенні і сказав забиратися геть, допоки я не одумаюсь та не візьмусь за розум. За весь цей час я так і не змінив свого рішення.

Почав жити окремо, зняв невеличку квартиру. Працювати на дядька. Робота мені не надто подобалася, але вона давала можливість оплачувати видатки. Добре, що вдалося потрапити на бюджетне місце в універі. По-іншому довелося б залишити навчання. І ось саме сьогодні батько вирішив мене набрати, аби переконати повернутися.

Незважаючи на рій думок в голові і не надто приємний осад від розмови, потрібно було працювати.

На одному з кіл маршруту, я помітив у салоні знайому постать. Цій людині я не надто зрадів.

- Ну привіт. - це був Олег з кав’ярні. - Не знав, що ти за баранкою працюєш.

- Привіт. Та і в тебе робота не сама престижна.

Я не хотів продовжувати діалог з цим хлопцем. Однак він мав інші плани.

- І що ти можеш дати Улі?

Він мене спантеличив цим питанням.

- Я маю перед тобою звітувати?!

- Я зможу дати їй значно більше. - продовжив Олег, ніби не чуючи моєї відповіді. - Знаєш, мені подобається Уляна. Вона така гарна і щира. Думаю, ми були б хорошою парою.

Якби я не був за кермом, то мабуть би не стримався.

- Навіщо ти мені це розповідаєш?

- Щоб ти знав, що я спробую поборотися за її увагу. З того, що я встиг помітити ти можеш лише ревнувати її, а це ой як виснажує.

- Та ти психолог... Що ти знаєш про нас?

- Ну, дещо таки відоме. Зібрав деяку інформацію. Знаєш, колектив у нас жіночий, любить поговорити. А знаю що запитувати.

Його самовпевненість неабияк дратувала.

- Певно, ти Олеже забув, що і сам не нафтовий магнат. Та і почуття не вимірюються грошима.

- Ти такий впевнений? Так говорять ті, хто не може дати своїй дівчині дорогих подарунків та квітів. Я ж знаю, що вони це люблять. Та і ситуація моя тимчасова. Скоро батько зрозуміє, що зробив велику помилку, відправивши мене працювати в кав’ярню.

- Думаєш, що із цією роботою не впораєшся? На що ти сподіваєшся, хлопче?

- На те, що Уля зрозуміє з ким їй краще бути. - ці слова він промовив, виходячи із транспорту. - Щасти! - кинув він навздогін.

Мої передчуття не підвели. Олег таки поклав око на Уляну. Але ж і противний тип. Сподіваюся, що Уля теж це помітить. Я був впевнений у дівчині, однак неприємне передчуття не давало мені спокою. Уля вільна робити як відчуває, я не можу обмежити її свободу та заборонити ходити на роботу в кав’ярню. Але ж як хотілося.

Коли видалася вільна хвилинка вирішив набрати дівчину. Її приємний та життєрадісний голос дещо підняв мені настрій та допоміг відволіктися від гнітючих думок. Я любив Улю так, як вмів. Але чи маємо ми майбутнє. Слова Олега лунали в моїй голові “що я можу їй дати?”. Я знав дівчину, її погляди. Вона не надто переймалася матеріальними статками. Проте я боявся її втратити. Я побачив у Олегові підступного суперника.

Крізь думки я почув як хтось вітається зі мною.

- Хей, Андрійчику, ти тут? - голос звучав дуже знайомо. Здавалося, що це був тембр з мого минулого життя.