Уляна

Наша прогулянка і подальше спілкування трохи розвіяло сумніви. Розмова йшла легко, були якісь жарти, проте їй не вистачало глибини. Я відчувала, що мій Андрій щось недоговорює і це викликало суперечливі почуття.

За милою розмовою ми дійшли до мого дому. Не дивлячись на дивний вечір, нам не хотілося розлучатися:

- Ти не змерзла? - запитав Андрій.

- Зовсім ні. Я б ще із задоволенням прогулялася та мене вже чекають вдома. Боюсь, якщо прийду геть пізно мама буде хвилюватися.

- Ти ж зі мною.

- Це не завадить їй розвести паніку.

- Ну так... - сказав Андрій, знову поринувши у роздуми. Не такий він сьогодні як завжди і виною тому точно не пасажири. Нехай все трішки вляжеться і розпитаю його про цей вечір знову.

- Я піду. - сказала я. Теплі обійми Андрія дали зрозуміти, що його ставлення до мене не змінилося.

- Так, до зустрічі. - відповів він. - Заходь, я почекаю.

Я розвернулася та пішла до під’їзду. Піднявшись між поверхами, підійшла до вікна, щоб як завжди помахати Андрію на прощання. Однак помітила тільки його силует, що поволі віддалявся і згодом розчинився у темряві.

Традиційного повідомлення від хлопця я теж того вечора не дочекалася. Вирішила написати сама, аби запитати як він дістався додому, але цей мій меседж теж залишився без відповіді. Така ситуація сталася вперше, від коли ми почали зустрічатися. Я ще не знала як на неї реагувати. Хотілося з кимось про це поговорити, порадитися. Але було надто пізно для дзвінків та і емоційних сил вже майже не лишилося. Тому вирішила, що подумаю про це завтра.

Як ви думаєте, чи змогла я цієї ночі заснути? Звісно, ні. Тільки но я вмостилась, як прийшла тисяча і одна думка відносно ситуації, яка сталася ввечері. У моїй голові одне питання змінювало друге і так по-колу. Знову і знову перевіряла свій телефон. Андрій був востаннє у мережі ще до нашої зустрічі. Моє повідомлення так і залишилося висіти у непрочитаних. Що ж сталося? Чи дістався він дому?

Звичайно, по класиці жанру, зранку я не могла зосередитись на навчанні. Наближалася сесія і потрібно було пройти просто тону навчального матеріалу. Але думки мої були не тут.

Вранці Андрій написав, що так втомився, що прийшов додому і одразу відключився. Сьогодні він знову був день на роботі, тож ми мали зустрітися лише ввечері на нашому місці. Це був той самий будинок, з якого ми споглядали вечірнє місто у той наш перший вечір. На мить стало так приємно, коли згадала про той час.

З роздумів і приємних спогадів мене повернув звук телефону. Здається прийшло повідомлення. Вирішила, що він Андрія, однак взявши телефон до рук побачила, що пише зовсім незнайомий номер. Контакт не мав фото, ім’я було написано якимись символами, а в тексті лише одне слово: “Стережися”.