Авантюра на двох

Так поволі вони дійшли до парковки, на якій стояло декілька автомобілів.

- Улянко, ти сильно поспішаєш?

- Ні, а чому ти запитуєш? - здається, подив вже став звичним виразом обличчя дівчини цього вечора.

- Маю пропозицію, - сказав хлопчина і дістав ключі від авто. У одного із припаркованих автомобілів вимкнулась сигналізація. - Як ти ставишся до прогулянки вечірнім містом?

- Йой, несподівана пропозиція. Знаєш, день був важким. Добре було б відпочити.

- Відпочити? А я тобі що пропоную?

- Цікавий ти Андрію...

- То ти просто погано мене знаєш.

- Маєш рацію... А що? Спробуймо. Що ти пропонуєш?

- Хочу показати тобі моє улюблене місце. Сідай. - промовив він, вказуючи на авто.

Починало сутеніти. По місту вмикалися ліхтарі. У салоні лунала музика і замість розмови було чути лише звук двигуна. Швидкість, музика і Вона. Що ще потрібно було для щастя?

Хоч і Уляна про це не здогадувалась, але дівчина вже давно подобалась Андрію. Під час недовгих зустрічей, хлопець не міг відвезти від неї очей. Її жести, міміка, щирий сміх не залишали юнака байдужим. Він давно хотів кудись запросити Уляну. Але не знаходив для цього зручної нагоди. “Ну як я до неї підійду? Привіт, ходімо на каву?” Андрій часто в голові прокручував подібні діалоги. Дівчина здавалася йому недосяжною та і відмови він боявся. Ось і тягнув. А сьогодні, побачивши її на дорозі, хлопець вирішив ризикнути.

Вони боялися порушити тишу. Боялися порушити якусь тему. Андрій натиснув на гальма. Освітлена автомагістраль була просто надзвичайною. Їм було комфортно разом мовчати. Уляна навіть не думала, що це можливо.

Андрій припаркував автомобіль. Вони опинилися біля якоїсь багатоповерхівки. Хлопець відкрив Уляні двері авто.

- Ну що йдемо?

- Куди ми приїхали?

- Побачиш. - Андрій вирішив не відкривати всі карти.

“Що ж то за місце таке?”- подумала про себе дівчина. Вона хоч і вагалася, але вирішила піти за хлопцем.

Молоді люди зайшли в один із під’їздів і почали підійматися сходами, не промовляючи ні слова. Разом вони дісталися до останнього поверху. Андрій взяв драбину, яка стояла біля стіни. Він поставив її до отвору, який вів нагору.

- Нам туди. - показав Андрій нагору.

- Мені б кросівки. Я не була готова до такого повороту подій.

- Я допоможу.

Андрій піднявся першим і подав руку Уляні. Дівчина пішла за ним. Не розуміючи чому, але вона повністю довіряла юнаку. З ним було спокійно і затишно. Разом вони вийшли на самісінький дах багатоповерхівки. У дівчини перехопило подих, але не від страху. Вона була захоплена побаченим. З даху було видно все їх місто. Здавалося, що воно біля їх ніг. Дівчина знала, що її рідне містечко гарне, але щоб настільки. Вечірні вогні розсипались по вуличках наче зорі у сузір’ях. Люди, які поволі прогулювались, були малими, як мурахи. Останні промені сонця, яке заходило за горизонт, робили небо багряно червоним.

Очі дівчини блищали від захвату. А Андрій, дивлячись на неї, не міг припинити посміхатися. Тут вона здавалася йому ще гарнішою. Уляна відвела очі від краєвиду і поглянула на хлопця. Вона там мало про нього знала досі. Але тепер хотіла дізнатися геть усе. За ці пару годин спілкування вона побачила в ньому так багато хорошого. Як добре, що вона не пройшла повз, коли почула як він її гукає.

Андрій теж не міг повірити, що його авантюра вдалася. Звичайно, це лише початок їх знайомства, але він не хотів, щоб все завершувалось цього вечора.

Здавалося, б що тут незвичного? Пара на даху милується містом. Однак для них цей вечір був особливим — це був початок чогось нового. Нової історії. Якою буде її довжина? Все залежить від двох...