Спонтанна прогулянка

Вони досить давно познайомилися. Не раз перетинатися в одній компанії. Здається брат подруги Уляни товаришував з Андрієм. Але вони спілкувалися на рівні “привіт-бувай”. Тому така поведінка юнака неабияк здивувала дівчину. Він був на декілька років старшим він Уляни. Вона знала про нього не так багато. Здається, він навчався в університеті. Тому вона аж ніяк не очікувала побачити його за кермом маршрутного таксі. Навіть не впізнала спочатку чим пояснюється її небажання сідати до таксі. Однак, коли підвела очі та побачила, що її кличе Андрій, то вирішила дізнатися у чому справа.

Під час очікування вона здалеку спостерігала за хлопцем. Ніколи раніше вона собі б цього не дозволила. Та і навіщо? Дівчина ніколи б не подумала, що Андрій виявить до неї увагу, адже в його компанії було достатньо привабливих і цікавих дівчат.

- А він уважний! - подумала вона про себе, коли побачила як хлопець спілкується з колегами. - Цікаво, що ж Андрій задумав?

Цей внутрішній монолог перервали слова хлопця:

- Ну що? Ходімо? - Андрій просто сяяв.

Уляна не розуміла цієї його реакції. “Можливо, отримав якісь хороші новини”- подумала вона про себе. А вголос промовила:

- Так, а куди? Ти мене відвезеш додому?

- Побачиш...

Ця фраза, а також інтонація хлопця інтригували. Подруга час від часу згадувала Андрія у розмовах. Здебільшого коли розповідала про свого брата. Зі слів подруги Уляна знала, що Андрій досить серйозний юнак. За що дівчина встигла розвинути до нього повагу.

Загубившись у думках, дівчина не з першого разу розчула питання Андрія.

- А що? - розгубилась вона.

- Кажу, що радий тебе бачити. - Сказав він так ніби вони спілкувалися чи не щодня. - Як день? Що робота каже?

Юнак намагався почати розмову. При цьому він настільки щиро посміхався, що Уляна ще більше розгубилася. Вона побачила вогник цікавості у його очах. І відмітила про себе, що юнак має надзвичайно гарний колір очей. Вони були відтінку чорної кави. Тут вона помітила, що за роздумами не відповіла хлопцю ані слова. Дівчина не витримала і розсміялася.

- Я щось не те сказав? - розгубився Андрій.

- Ні, все добре. Просто не очікувала такого розвитку подій. - сказала вона через сміх. - Якийсь ти не такий як завжди.

Андрій зашарівся. Уляна відзначила про себе, що це виглядало дуже мило. Проте юнак намагався не подати знаку, що він знітився.

- Я ж просто цікавлюся... - продовжив він.

- Гаразд. - Сказала дівчина і почала розповідати про свій день. Дівчина дуже любила деталі, тому, часто згадуючи щось, знову і знову поверталась до якихось подробиць. Вона спіймала себе на думці, що їй легко розмовляти з Андрієм. Хлопчина час від часу ставив запитання, розповідав щось про себе, при цьому не зводячи очей з дівчини. Здавалося, що він ловив кожен її жест.

Під час того, як Уляна говорила він уважно дивився їй в очі. Дівчина відчувала його увагу. Їй здавалося, що вони давно дружать вже дуже давно. За спілкуванням час летів непомітно.