Зустріч

- Сідай. - звернувся він до дівчини.

- Ні, мені в іншу сторону. - промовила вона, продовжуючи крокувати далі.

- Прошу тебе, сідай.

Здивовані, але напрочуд ясні очі подивилися на нього.

- Та що ж це таке! Ми втомлені, тут шалена спека, а він ще й пиниться біля кожного перехожого! - шкал емоцій наростав у салоні маршрутного таксі. Вечір, втомлені робітники мріють потрапити додому.

- Чуєш? Сідай, ти не пошкодуєш. - Промов юнак навздогін дівчині. Чомусь саме зараз він був наполегливим як ніколи.

- Що ж з тобою поробиш? - дівчина повернулася і покрокувала до маршрутки. Андрій відкрив двері і вона зайшла у салон. Тендітна, на каблучках і в легенькій літній сукні кольору моря. Дівчина добряче контрастувала на фоні втомлених пасажирів. Вона зайняла вільне місце і відкривши сумочку вже шукала гроші на проїзд.

- Облиш, - сказав Андрій, подивившись у дзеркало заднього виду. - Ти моя гостя.

Юна леді підняла на водія здивовані очі. Навіть у дзеркалі було видно їх глибокий синій колір. Дівчина відкинула назад своє темне хвилясте волосся і, аби приховати своє збентеження, відвернулася до вікна.

Маршрутне таксі спинилося і пасажири почали виходити. То була кінцева зупинка. Дівчина піднялася і вже хотіла покинути салон разом з іншими.

- Уляно, зачекай. Невже ти думаєш, що я дозволю тобі йти пішки? Тим більше, що завіз тебе ще далі від дому, ніж ти була. Зачекай хвильку, я припаркуюсь і щось придумаю. Тільки не тікай, добре?

- А чи маю я вибір?

- Ну... Вибір є завжди, але не тікай...

- Гаразд, не буду. - сказала Уляна дещо спантеличена діями Андрія.

Хлопець допоміг їй спуститися з підніжки маршрутного таксі. Вона зробила це досить спритно, не зважаючи на підбори. Хоча Уляна не зовсім розуміла що відбувається, але все ж вирішила зачекати. Вона була приємно вражена наполегливістю Андрія.