Віталій не знаходив собі місця від роздратування. Злість гарячим полум’ям вирувала в його грудях обпікаючи легені й не даючи чоловікові вільно дихати. Чоловік сердився на себе не в силі збагнути чому так трапилося. Як розважливий сорокарічний мужчина, при тверезому розумі й здоровій пам’яті міг так «вляпатися»? Яким місцем він думав коли дозволив втягнути себе в таку безвідповідальну авантюру? Чому погодився на безумний вчинок, про який тепер так гірко жалів?
Відповідей на ці запитання у Віталія на жаль не було. Тай напевне і не могло бути. Все ж розпочиналось так невинно, до певної міри романтично та навіть ностальгічно. А потім все, якось так швидко та непомітно закрутилось, завертілось і тепер чоловік опинився в ситуації з якої здавалось не було прийнятного виходу. Образно кажучи незчувся як сам затягнув зашморг проблем на своїй шиї.
…Той травневий вечір не передбачав чогось особливого й незвичного. Все спершу було одноманітно і буденно. Віталій повернувся з роботи. Всівшись перед телевізором с пляшкою холодного пива та смачнючою в’яленою рибою він збирався насолодитись грою улюбленої футбольної команди. Та раптом нежданий телефонний дзвінок враз перервав цю спокійну ідилію.
Витягнувши з кишені мобільного чоловік зі здивуванням відзначив, що номер дозвонювача йому не відомий. Спершу фанат футболу навіть хотів відкласти телефон щоб не відволікатись від цікавого матчу. Та швидко згадав, що до нього, як до головного бухгалтера солідної фірми може подзвонити любий її співробітник, навіть з незнайомого номера. Тож сердито крякнувши Віталій прийняв виклик.
На диво виявилося, що він помилився у свої припущеннях. Дзвонили не по роботі. На невдоволене чоловіче «Алло!» почулося ніжне й мелодійне жіноче «Привіт!». Голос був до болю знайомий, однак Віталію знадобилася декілька секунд щоб згадати кому він належить. Це була його однокласниця Наталка. Востаннє вони бачилися років чотири тому, на зустрічі їхнього класу. Тоді ж він і дав їй свій номер мобільного.
Все стало на свої місця, хоча справжня причина несподіваного дзвінку залишалась невідомою. Потеревенивши ні про що декілька хвилин чоловік почув пропозицію від жінки повечеряти разом в одній з міських кав’ярень. Виходити кудись з дому ніскільки не хотілося, але й відмовляти колишній однокласниці було ніяково. Провагавшись якусь мить Віталій погодився. Домовившись про місце зустрічі він поклав слухавку і вирушив на вечірнє рандеву.
Вечірня прогулянка видалась на славу. Було тепло й погоже. Незважаючи на метушню й гамір міста чулося гулке гудіння хрущів, а запах розпеченого за день асфальту розчинявся в дурманному ароматі розквітлого бузку. Безхмарне небо було рясно поцятковане щедрим розсипом мерехтливих зірок. Повний місяць величаво мандрував серед цієї неземної краси зверхньо споглядаючи на засинаючи місто.
Наталка як і завше виглядала неперевершено. В своєму простенькому блакитному платтячку й білих босоніжках вона нагадувала березневий пролісок. Густе каштанове волосся жінки розсипалось по тендітних плечах, виразні вуста були злегка підфарбовані, щічки пашіли здоровим рум’янцем, в світло-карих очах читались щира приязнь та доброзичливість.
Дивлячись на колишню однокласницю Віталій з задоволенням відзначив. Що прожиті роки додали їй ще більшого шарму й привабливості в порівнянні з часами бурхливої шкільної юності. І враз чомусь згадались ті перші почуття, що зародились у нього коли вони ще сиділи за однією партою, і той перший поцілунок під плакучою вербою в міському парку, і недоладні компліменти та невмілі зізнання в кохані. Як це все давно було і як чітко та яскраво закарбувались в його пам’яті.
Вони просиділи в кав’ярні до самого закриття. Розмовляли про все загалом і ні про що зокрема. Смакували гарячою ароматною кавою. Згадували веселі кумедні випадки зі шкільної минувшини. Завзято танцювали повільні танці, міцно притискаючись одне до одного. Веселились та розважались так як давно вже цього не робили, не звідано як перетворившись на безтурботних підлітків, що забули про свій солідний та статечний вік.
Було далеко за північ коли Віталій підвіз Наталку до її будинку. Прощаючись вона раптом потягнулась до нього, швидко поцілувала в щоку й стрімко метнулась до вхідних дверей під’їзду. Трапилось це так несподівано, що чоловік не встиг хоч якось зреагувати на вчинок колишньої однокласниці. Він довго й оторопіло дивився їй вслід, потім всю дорогу до додому губився в здогадках щоб все це значило.
Колись вони дійсно були доволі близькими. Разом вчились з першого класу й до випускного. Просиділи за однією партою весь цей час. Спершу дружили невинною дитячою дружбою. В підлітковому віці прокинулись інші почуття, що були наповненні бажанням, романтикою й пристрастю. Під їх п’янким впливом хлопець з дівчиною навіть мріяли побратися, створити спільну сім’ю і бути разом довіку.
Реальність же виявилась зовсім іншою ніж наївні юнацькі прагнення і сподівання. Поки Віталій служив у війську Наталя знайшла іншого. Коли хлопець повернувся додому його однокласниця уже була заміжньою та чекала народження дитини. Парубок не надто сильно переймався цим. Два роки в армії швидко «очистили» його мізки від підліткових ілюзій і райдужних фантазій. З’явилось розуміння того, що не всім бажанням та надіям судилось збутися в цьому непростому світі.
Та й не до «амурних» стосунків йому тоді було. Відразу після повернення з війська юнак отримав важку травму і потім багато часу витратив на лікування та реабілітацію. Коли ж проблеми зі здоров’ям вирішилися зайнявся влаштуванням власного життя. Звісно про те щоб завести власну сім’ю вже й мови не було. В першу чергу треба було шукати роботу та думати про те як віддавати гроші взяті в борг на лікування. А все інше відійшло на другий план, стало неважливим і малозначущим.
#3995 в Сучасна проза
#10621 в Любовні романи
#2598 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 21.06.2020