8 (3)

Здається, Княженкові раніше не приходили в голову настільки радикальні формулювання. Та вони й мене саму здивували, але ж слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.

– Ти трохи пересмикуєш. Я ж ні до чого тебе не примушував, – заперечно хитнув головою Марк. – І не став би. Ну, якби не склалось, то відіграли би по договору, скільки треба, і через рік розбіглися б.

– Дорого виходить, ні?

– Я маю ці гроші, і мені не проблема їх тобі дати, тим паче, що ти справді робила за цей час набагато більше, аніж будь-яка няня, – твердо промовив він. – Тож не дорого.

– Проте плани в тебе були інші. З самого початку.

– Так. І я відверто не розумію, чому це настільки погано, Аліно. Мені здається…

– Що я себе накручую, так?

Марк змовк, втямивши, що така розмова веде нас не в надто приємне русло. Я й сама хотіла прикусити язик, бо відчувала, як росте між нами напруга, і геть не бажала остаточно з ним посваритися.

– Я не думав, що це може образити, – він зробив крок вперед і спробував мене обійняти. – Я не збирався гратись тобою, чи щось таке, Аліно. Просто хотів як краще. Якби все вийшло природно, от може й на краще? Одразу на стосунки ти б не погодилась…

– Не те щоб ти пробував, – не стрималась я. – Марку…

– Якщо я тобі геть не подобаюсь…

– Та краще б не подобався!

Зізнання зірвалось з язика само собою, і я не встигла стриматись. Тепер просто стояла, важко дихаючи, і намагалась прийти до тями. Марк вдивлявся в моє обличчя, запитально вигнувши брови.

– Краще б не подобався, тоді зараз я просто сказала б, що ми продовжуємо за договором, і все, – випалила я. – Але ні. Це не так. І я тепер не знаю, що робити, тому що попередні мої стосунки закінчились катастрофою, і я заприсяглась ніколи в це не влізати. Я не впевнена, що взагалі придатна до стосунків, що існує якийсь прийнятний варіант, в якому…

Я вже майже була готова сказати, що саме стало між мною та Гришею, чому стосунки полетіли у пекло, але в останню секунду затнулась. Ні, занадто рано, і ми з Марком далеко не настільки близькі, щоб я це говорила. Довелось проковтнути відверті слова.

Колись я вже повірила, що можу з кимось зблизитись. А потім виявилось, що я холодна, мов та крига, і Гриша не викликає у мене навіть приблизного інтересу. Звісно, я старалась не брати його звинувачення близько до серця, але ж розуміла, що…

Невідомо, чи я справді можу відповісти чоловікові взаємністю. Віка казала, це просто Гриша такий довбень, а з нормальним чоловіком, наприклад, таким, як Марк, я й забуду про свої сумніви. Однак переступати цю межу так швидко? Ні, я не готова втратити все, що маю, всю ту стійкість, яку відновлювала роками, і просто провалитися в стосунки.

– Марку, краще б це все було чесно, – промовила повільно я. – Не впевнена, що стосунки – саме те, що мені потрібно. І якби ти з самого початку сказав, що зацікавився мною, як жінкою, я б… Була обережнішою. А зараз я розгублена і не уявляю, що робити.

– Але я не розумію, що насправді не так?.. – дещо здивовано перепитав він. – Гаразд. Гаразд, буває всяке, люди по-різному сприймають життя, і взагалі. Аліно, можна просто продовжувати за договором і зробити вигляд, що нічого не трапилось. А потім якось та й складеться.

– Я не хочу робити вигляд. Марку, мені треба розібратися в собі.

Він спохмурнів.

– Напевне, я краще зараз піду. І повернусь до себе додому. Не до Віки, а взагалі до себе, – випалила я. – Це буде краще.

– Зажди, – Марк притримав мене за руку. – Ні. Ти не можеш просто так взяти і піти, Аліно. Ми ж домовлялись…

– Я не «просто беру і йду». – заперечила я. – Мені потрібен день чи два, щоб думки вляглися, гаразд? Завтра я посиджу з дітьми, все як завжди. Тобі не потрібно за це переживати. Просто сьогодні я поїду. Це ж нормальна доросла поведінка, взяти невеличкий тайм-аут, так?

Марк всміхнувся.

– Ти навіть коли нервуєш, неймовірно поміркована. Гаразд, я розумію. Один день може знадобитись кому завгодно.

– Тільки не дзвони мені сьогодні, гаразд? – попросила я. – Хочу побути справді сама. Наодинці зі своєю роботою. З тим, що мені зрозуміло.

Я не стала чекати його згоди, крутнулась на підборах і побігла назад до Віки.

Подруга, напевне, все чула, принаймні, подивилась вона на мене з такою сумішшю суму і розуміння, що я навіть не знайшла що відповісти, лише швиденько побігла збирати речі. Уже біля виходу пояснила, що хочу трошки побути наодинці.

Рідна квартира зустріла мене тишею, гармидером та важким повітрям. Я відкрила всі вікна, зготувала собі нашвидкуруч обід і, трошки перекусивши, сіла працювати. Це має допомогти. Завжди допомагало.

Робоча програма як джерело емоційної стабільності працювала на відмінно, і я майже про все забула, аж поки не задзвонив мобільний телефон. Я відхилилась від ноутбука та подивилась на екран, очікуючи, що це колеги, однак ні.

На екрані висвітився номер Княженка.