6 (4)

Подив, що відобразився на обличчі Григорія, був вартий цих слів. Спочатку він всміхнувся, ніби вважав це жартом, потім кутик губ засмикався, і в очах спалахнув справжній шок.

– Що?.. Коханої? – перепитав він. – Я… Ми з Аліною зустрічалися…

– Багато років тому, – нагадала я. – Тож, знайомтесь. Це Марк, мій коханий, а це Григорій.

– Колишній коханий? – осміхнувся сердито Гриша.

– Просто колишній, – я притулилась до Марка трішки ближче, втопаючи в теплі його тіла. Це було надзвичайно приємно, а ще в голові спалахнула думка: ніколи я не відчувала такого з Гришею, коли він мене торкався.

Я взагалі вважала, що такі відчуття мені недоступні. Але Марк стояв поруч, пригортав, і це відчувалось так правильно, так доречно, що у мене навіть не було на думці відсторонитися, навпаки.

Григорія мало не перекосило, коли він теж відчув цю відмінність. Проте колишній витиснув з себе щось подібне до ввічливого прощання та все-таки пішов.

– Дякую, – прошепотіла я Марку, коли ми лишилися в коридорі наодинці.

– Та будь ласка, – Княженко навіть не думав мене відпускати, а я ніяк не могла змусити себе попросити його про це. – Я доречно тут опинився. Часто тебе колишні навідують в університеті?

– А він в мене всього один, – осміхнулась я. – Крім того, я побачила його вперше за багато років. Думала, він давно виїхав до Німеччини.

– Он як.

– Це була не найприємніша зустріч, і я сподіваюсь, що до наступної мине як мінімум років десять. Краще сто.

– Впевнена, що він доживе до того часу?

– Ні, і саме тому називаю саме такі терміни, – фиркнула я. – М, Марку, коли ти вже тут… Маєш вільну хвилинку?

– Навіть більше, – його долоня продовжувала зігрівати мою талію. – А що?

– Я сьогодні прихопила з собою документи… Хочу підписати. То зайдемо до викладацької і з цим розберемось, може?

– Ти зважилась підписати?

– Так. Віка все прочитала і каже, що договір дуже порядний, – всміхнулась я. – А подруга ніколи мені не збреше і ніколи не підставить. В цьому я впевнена. Юристка вона хороша… Тож явно розуміється на цьому краще за мене. Ну, я загалом я умови читала, тож…

– Хто я такий, щоб тебе відмовляти, – підморгнув мені Марк. – Гаразд. До викладацької?

Я кивнула, підтверджуючи, і вказала на двері поруч.

Продзвенів дзвінок на урок – у нас в університеті це був не просто дзвоник, а приємна мелодія, що розливалась по коридорах, – тож з викладацької вискочило кілька моїх колег. Приміщення лишилось порожнім; Ірина Василівна, та сама професорка Кожедуб, передала мені ключ, перш ніж вийти.

– Якщо йтимеш до нашого повернення, зачини, будь ласка, Аліночко, і віддай Ніні Олександрівні, вона у приймальні Павловича, – попросила мене жінка і, отримавши згоду, лишила нас з Марком наодинці.

Ми сіли за стіл, і я витягнула папери. Прогорнула їх, ще раз швидко пробіглась поглядом по пунктах і, діставши ручку, поставила свої підписи у потрібних графах.

– Я радий, що ти погодилась, – Марк прийняв у мене папірці, але навіть не придивлявся до них, натомість взяв мене за руку. – Ти чудова жінка, Аліно.

– Нормальна, – видихнула я. – Сподіваюсь, що в нас справді все вийде. Це ж заради дітей.

– Так, – кивнув Марк. – Справді, – він витримав коротку паузу, ніби намагаючись зважитись на щось, а тоді нахилився до мене ближче і пошепки спитав: – Чому така прекрасна дівчина була самотньою до цього моменту?

Він так говорив, ніби зараз я не самотня. Хоча, є ж у нас цей договір. Які не які, а стосунки.

– Ну, так вийшло?.. – мене здивувала запитальна інтонація у власних словах, але я не стала її виправляти. – Та яка вже різниця. Я не створена для стосунків.

– Впевнена? Не хочеш сім’ї, дітей?

– Я… Ні, справа не в сім’ї та дітях. Просто так вийшло. Скажеш, що ненормально для жінки вирішити присвятити себе лише роботі?

– Не скажу. Скажу, що головне, аби ти справді цього хотіло. Я знаю, що є такі жінки, і вважаю це хорошим варіантом. Я просто не впевнений, що ти саме така.

Між нами лишилось зовсім мало простору. Напевне, я мусила встати, збільшити цю відстань, зробити що завгодно. А натомість…

Підсунулась трішки ближче і здригнулась, коли його губи накрили мені.

Цей поцілунок був значно глибшим, значно пристраснішим за ті, що були у нас досі. Долоня Марка лягла мені на потилицю, і я відчувала його бажання згрести мене в обійми. Та він давав шанс відсторонитись, якщо я цього хотітиму.

Ні. Я не хотіла. Натомість відповідала на його цілунок, аж доки не забракло дихання. Лише тоді Марк відсторонився і встиг помітити невпевнену, та все ж усмішку на обличчі.

Він не сказав жодного слова, але нам обом і так було добре зрозуміло: здається, не вийти за рамки просто договору буде складно.