6 (2)

Першим моїм бажанням було видерти руку і скоріше заскочити в університет, затряснувши двері просто у нього перед носом.

Я не з тих людей, що після розставання відслідковують колишнього і намагаються його підстерегти, таємно, з анонімного акаунту перелистують сторіс, вникають в переписку і на вулицях вдивляються в обличчя людей, що навпроти. Коли ми розійшлись, я просто відписалась від його соцмереж – блокувати не стала, навіщо? Не чистила переписку, але не відкривала її жодного разу. І, коли мені починали розповідати новини про нього, ясно давала зрозуміти: мені це нецікаво.

Зрештою, Вінниця – не настільки велике місто, тож спільні знайомі доносили мені, що там з ним відбувається. Я знизувала плечима. Знала, що він виїжджав до Європи, здається, намагався поселитися в Німеччині.

Однак не була в курсі, що він повернувся.

Ми вже багато разом не разом, чому мені до нього має бути діло?

Він, напевне, неправильно зрозумів мій подив, що відобразився на обличчі, тож, посміхнувшись своєю фірмовою усмішкою на всі зуби, промовив:

– Це ж я, Гриша. Не впізнала? Багатий буду.

– Впізнала, – майже не на зло відповіла я йому. – Ти мало змінився.

Віка, яку, на відміну від мене, дуже цікавило, що там з Гришею, розповідала, що він і фарбувався в інший колір, і бороду планував відпускати, і називався вже Грегом, намагаючись закосити під іноземця – ну, це мене не здивувало, він в принципі часто мімікрував під щось інше, в стосунках зі мною такою, якщо то взагалі варто було називати стосунками.

Як я і пам’ятала, він був високого зросту, щоправда, явно захопився качалкою, тому він стрункого юнака, який мені подобався, зараз мало що лишилось, шия, мов у бика. Виглядало не дуже, хоча багатьом жінкам, напевне, подобається. Темне коротко підстрижене волосся навіть з такою довжиною здавалось трошки закудланим. Він завжди з цим боровся, ненавидів, що його волосся кучерявиться, варто йому відрости більше ніж на сантиметр.

Усмішка здавалась ще більш білою на фоні засмаглої шкіри. Мені цей контраст здавався надмірним та неприродним, але хто я така, щоб судити.

Він мовчав, тож я вирішила, що не намагатимусь зобразити, ніби рада його бачити, та просто піду геть. Однак, варто було зробити крок вперед, як Григорій спіймав мене за руку.

– Чекай! Розкажи хоч, як ти, як справи? Заміж вийшла? – спитав він, вдивляючись в моє обличчя. – Така ж гарна, як і раніше.

– Дякую за комплімент. Ні, не вийшла. Справи нормально. Я поспішаю, у мене пари, тож піду.

– І не спитаєш, чому я прийшов?

Я знизала плечима:

– А чого ти прийшов? Ти теж цей універ закінчував, може, за якимись документами чи з кимось зустрітися.

– Ага. Проведеш всередину? Мені в архів потрібно, а там у вас вахтерка злюща.

Наші вахтери взагалі-то навіть у студентів документи не запитували, і часто зайти до університету міг хто завгодно. Григорій не виглядав настільки підозріло, щоб вони на нього зреагували, хоча на студента, звісно, анітрохи не тягнув. Однак запитувати, чому він навіть не спробував, я не стала.

– Гаразд, – кивнула я. – Ходімо.

Як я й очікувала, на вахті на Гришу навіть не подивились. Я привіталась з вахтеркою і повернула у широкий темний коридор, що вів до навчальних аудиторій. Григорій рушив слідом за мною.

Я спинилась біля однієї з аудиторій, навіть не діставшись сходів, якими мені треба було піднятись, і озирнулась до нього.

– Що?.. архів з іншого боку, тобі сходами піднятись треба і в головний корпус. В ГНК, – пояснила я. – Ні, проводити навіть не проси, у мене нема часу.

– Ти зовсім не хочеш поговорити?

Я не стрималась та закотила очі.

– Гриш, не знаю, що ти там собі надумав і нащо тобі зі мною говорити, але у мене пари. Студенти. я працюю тут, а не байдики б’ю. Так що я не хочу поговорити, дзвінок буде через три хвилини, а у нас перевірки навчального відділу.

– Давай зустрінемось потім? – запропонував він.

Взяв мене за руку, ще й ласкаво провів пальцями по зап’ястку, пестячи шкіру.

Якби це зробив Марк, у мене по спині вже б табунами бігали мурахи. Однак я не відчула нічого, крім самого доторку, і спокійно вивільнила долоню.

– Не бачу приводу зустрічатись, – відрізала я.

– Ну, але ж ти сама. І я самотній. Ми могли б…

– Гриш, – я подивилась йому просто в очі і сказала те, чого зовсім не чекала від себе: – Я сказала, що не вийшла заміж, однак це не означає, що я самотня. Шукай собі іншу компанію. У мене є коханий. А навіть якби не було, навряд чи я б погодилась з тобою зустрічатися, тож… Вибачай. Думаю, в тебе вистачає жінок і без мене.

Я крутнулась на підборах і швидко закрокувала далі до аудиторії, відчуваючи дивний відтінок задоволення, що солодким теплом розливалось у мене в грудях.