5 (4)

Марк нахилився до мене, майже водячи носом по волоссю, і це було настільки трепетно та інтимно, що серце мало не вилітало з грудей. Я підвела на нього погляд і, дивлячись чоловікові просто у вічі, буквально відчула, як натягнулась та нитка зв’язку між нами. Неймовірне бажання поцілувати його накрило мене лавиною.

Це було неправильно і, що найгірше, геть несподівано. Я не мала відчувати нічого подібного. Звідки такі відчуття? Коли я розійшлась з колишнім, сказала собі, що взагалі не потребую стосунків, що в мене нічого не вийшло, бо я цього не хотіла…

Однак на Марка я реагувала геть інакше. Він заворожив мене, зачарував. Зараз, у шумному натовпі, коли довкола волала музика, я чула тільки гулке биття його серця, і моє власне відповідало у тому ж самому ритмі.

– Це… Не парфуми, – з зусиллям ковтнувши слину, прошепотіла я. – Ні, аж ніяк, просто… Робила пиріжки з яблуком і корицею для Віки. Вона дуже любить. Там ще лишилось, тож можу пригостити тебе і дітей… Ох.

– Дуже смачно пахне, – посміхнувся Марк, не поспішаючи відсуватись від неї. – А ти талановита пекарка, я бачу.

– Кориця на всіх смачно пахне.

– Ні, неправда, – заперечив він. – І взагалі, я дуже прискіпливий до запахів. Але ти така справжня…

– Просто мене нудить від аромату майже будь-яких парфумів, – не знаю, нащо розповідала про це, але слова лились якось самі собою. – От воно і… Ну… Що готую, тим і пахну.

– Теж неправда. Ти готувала у нас вдома, і я б не сказав, що ти перетворилась на ходячу лазанью чи борщ на ніжках, – Марк дуже виразно скосив погляд на мої ноги, і я втямила, що біла сукня трішки просвічується, дозволяючи йому милуватись силуетом мого тіла. – А тут справжня булочка з корицею.

Напевне, він не мав на увазі нічого такого. Це я, зіпсована порівняннями з любовних романів, згадала, як такими словами називали найприємніших, найбажаніших героїнь. Щоки мої запалахкотіли так, ніби ця нещасна «булочка з корицею» на ім’я Аліна була готова запектися на місці, перетворившись на імбирний пряник.

Маркова долоня лягла мені на коліно. Ненав’язливо, і це геть не здавалось відвертим доторком, проте у мене аж подих перехопило. Чому… Чому я так на нього реагую? Це просто сторонній чоловік, якого я погано знаю, а замість того, щоб відштовхнути його долоню та скочити на ноги, просто витріщаюсь на його губи. Дуже гарні, по-чоловічому суворі, скульптурні, не пухкі, але й не такі, що зливаються в одну тонку риску. І щетина Маркові пасувала, хоча зазвичай мені більше подобалось, коли чоловіки гладко голилися. Та зараз уявила собі, як ледь відчутно поколюватиме шкіру, коли він цілуватиме мене…

– Ходімо на атракціони! – діти вихором налетіли на нас, на щастя, розбиваючи ті дивні чари, що прикували мене до місця. – Давайте покатаємось на чортовому колесі! І ось на тих американських гірках! Тату, і ще хочемо на каруселі!

– Ходімо, – розсміявся Марк. – Американські гірки – то які?

– Ну отой дракон! – Іванко вказав пальцем на досить великого і абсолютно безпечного на вигляд розфарбованого у зелений дракона-вагончика.

Здається, Княженко видихнув з полегшенням. Неподалік головної площі стояли набагато екстремальніші атракціони, але з них усіх дітей нічого не зацікавило. Пощастило, що вони не любителі екстриму, бо в мене б серце зупинилось відпускати їх на велетенську висоту.

Можливо, Марк би і не дозволив?

Та діти явно знали, що їм можна, а що ні. Вони не просили нічого небезпечного, зате якимось чином ми опинились всі разом серед карусельних коників. Марка всадовили на рожевого однорога, мені, на щастя, достався спокійніший, білий з золотавою гривою. Діти ж, перебравши кілька коників, вмостились на одному вдвох, великому вороному.

Потім, після того, як осоромлення викладачки та бізнесмена рожевими конями нарешті було припинене, діти потягнули нас далі. Ми їли морозиво – і я, певне, вперше в житті не переживала, що воно занадто холодне, – солодку вату, яку я взагалі щойно попробувала, блукали незвіданими доріжками парку та без кінця реготали.

Якоїсь миті, коли спинились вже біля виходу, Марк притримав мене за руку. Я здригнулась, відчувши, як його пальці ніжно ковзнули по моїй щоці.

– Ти трохи замурзалась, – засміявся він. – Солодка вата… – великим пальцем торкнувся моєї нижньої губи, і всередині мене все буквально спалахнуло.

Я хотіла поцілунку.

Понад усе на світі.

Марк, здавалось, думав про те ж саме. Він нахилився до мене впритул і обережно, ніби дражнячись, притиснувся своїми губами до кутика моїх. Так обережно, так інтимно… Це не було пристрасним, небезпечним поцілунком, але від нього я просто втрачала голову.

Господи. Чим я думала, коли дозволяла цьому всьому статися. Чим взагалі…

Марк потягнув мене за руку до виходу, слідом за дітьми, і я слухняно рушила за ним, а в голові наперебій ширяли перелякані думки.

Здається, відбувається дещо жахливе.

Я починаю безнадійно закохуватись у Марка Княженка.