3 (2)

Я обурено зиркнула на нього.

– Це маніпуляція дітьми.

– Винятково для їх блага.

– І я більш ніж впевнена, що можна знайти таку «маму» серед жінок, які б не проти реально заводити з тобою стосунки.

– Воно так не працює, – хитнув головою Марк. – Ці шибеники заявили мені, що вони мають кращий смак, ніж я, і моя адекватність у підборі жінок закінчилась в ту мить, коли я втратив дружину. Ну, їх маму. Між іншим, Таїсія пробувала. Але…

Довелось кивнути. Я бачила, чим закінчились ті «спроби». Але просто так здаватись теж не хотілось. Ідея звучала дико. Ні, я вірю, що ця малеча кого завгодно до сказу доведе і достатньо дістала батька, аби він і на тимчасову маму погодився, але ж це не означає, що треба їх слухатися, брехати, викручуватись і шукати ж такі варіанти. Можливо, є щось більш адекватне.

– Я не підійду. У мене ж університет, я не можу бути їм нянькою. І ще друга робота є… Це все дуже непросто, я кручусь, як білка в колесі.

– Їм же не по два роки! Коли в тебе пари, думаю, вони будуть в школі. Забиратиме їх водій, може, іноді супроводжуватимеш. Ну, сидітимеш до певного часу з ними. Якщо їм подобається той, хто за ними наглядає, вони поводять себе адекватно! Можна навіть свою роботу паралельно робити, – вираз обличчя Марка з владного та суворого став зовсім благальним. – Ну, так, допомогти розігріти поїсти треба, подивитись, що там з уроками, але якщо в них проблеми – то я репетиторів найму. Це буде нескладно. І не обов’язково як няня на повну ставку. Просто вони вгомоняться нарешті.

– Не можна брехати дітям.

– Я знаю! Але є різні діти, і деякі з них вимагають особливого підходу. Наприклад, мої. Серйозно. Потрійна ставка няні. Хочеш?

– І я живу не поряд. Там я тільки у подруги.

– Я тобі зніму квартиру, в нас в будинку є вільні.

– Ще тільки цього не вистачало, – видихнула я. – Щоб мені сторонній чоловік квартиру знімав. Гаразд, припустимо, я домовлюсь з Вікторією, викрою час у графіку і проводитиму його з дітьми, допоможу трішки по господарству, скільки встигатиму. Але між нами нічого не буде!

– Винятково про людське око, – кивнув Марк. – То що, по руках?

Треба відмовлятись. Негайно. Це все максимально неправильно, у мене повно роботи, і взагалі, не варто брехати дітям. І я вже збиралась сказати «ні, мені це не підходить, це божевілля», але раптом почула, як якийсь жіночий голос промовляє «так, я згодна». Мій, мій голос! Та що ж мені так памороки забило, що я погоджуюсь на всілякі дурниці!..

Але забирати слова назад було вже пізно. Я простягнула руку, Марк її потиснув, і саме в цю мить до нас з гамором побігли діти.

Княженко зорієнтувався швидко. Нахилився до мене і припав вустами до зап’ястка.

Я зашарілась. Ніхто і ніколи не цілував мені руки. Це було щемко, гаряче і хвилююче. Тілом пронеслась хвиля жару. Навіть дві. Перша – гарячого подиву, друга – сорому, що це побачили діти. Потім ще третя, обурення, бо ж він зробив це спеціально, щоб діти, власне, побачили.

– Я ж казала, – зашепотіла Маринка до брата, коли вони повсідалися за стіл, – що вона йому сподобалась. Все буде суперово.

– Звідники малі! – фиркнув Марк. – Ви б хоч посоромились при мені!

– Ми за тебе переживаємо, тату! – заявив Іван.

– І взагалі, тат, ти ж не був дятлом і покликав Аліну на побачення? – зробила гарні очі Маринка. – Вона класна, ми тобі гарантуємо! Ми на тому засіданні сиділи, то її поважають і люблять. І взагалі. У мене на жінок око набите.

Господи боже, тій дитині дев’ять років, а ви ж подивіться, скільки впевненості у власних словах!

– Я покликав, – повідомив він, – але ми подумали, що краще Аліна прийде до нас завтра в обід в гості.

– Ти ж будеш на роботі, тату, – осудливо промовила Маринка, – це погане побачення, ти в курсі?

Марк виразно подивився на мене, мовляв, дивись, які вони спритні. Я лише зітхнула.

– Про хороше побачення домовимось згодом. А поки тільки таке. Бо ви, малеча, мене підкорили, а вашого тата я ж геть не знаю.

Вигляд Маринки зробився якимось зовсім гордим. Вона зверхньо зиркнула на тата – збоку це виглядало неймовірно смішно, – і дуже задоволено промовила:

– От бачиш! Жінки значно мудріші за вас, чоловіків, того Аліна одразу знає, що треба робити. А ти, тату, мов той баранчик. От побачиш, ви одружитесь і будете чудовою парою.

Все, що мені лишалось, тільки втомлено похитати головою. Це ж треба, які впертюхи. Ще й так неприкрито говорять своєму батькові в обличчя, що зводитимуть його зі мною.

Треба було якось прокоментувати цю заяву Маринки, щоб не відчувати себе лялькою в руках двох впертих і нахабних дітлахів, але у мене геть не було слів. Врятував офіціант, що подав їжу. Страви справді виявились дуже смачними, я навіть не пожалувала, що погодилась.

Коли з вечерею було покінчено, діти першими вискочили на вулицю до машини, дали нам можливість хвилинку побути наодинці. Я одразу ж потягнулась до гаманця.

– Розділимо рахунок, – запропонувала, – доки малі не бачать.