Розділ третій

Марк, здається, не надто вдоволено зиркав на мене, коли я сама сіла за кермо, проте я не збиралась пропонувати йому самому зайняти водійське крісло. Ще тільки цього не вистачало! Моя самостійність і так під загрозою, а на особисті кордони пруть танком.

Ресторан, який він назвав, я знала, але жодного разу не була всередині. Тож, коли нам подали меню, і я подивилась на колонку цін, апетит вмить зник. Це стільки тут беруть за звичайну їжу?

Ні, я відвідувала різні заклади. Розуміла, що умовні стейки чи каре ягняти коштують дорого. Але ціна шматочка лазаньї… За такі гроші я можу приготувати сама, причому не шматочок, а чоловік на двадцять, і ще оплатити таксі, на якому поїду до найближчого супермаркету.

А от Княженки ні в чому собі не відмовляли. Діти так швидко обрали, що вони їстимуть, що я аж закліпала. Марк поводився розважливіше, уважно водив поглядом по меню.

– Аліно, зробила вибір? – поцікавився він і, дочекавшись мого слабкого кивка, підізвав миловидну усміхнену офіціантку. – Ну, замовляйте.

– Тартеліні з телятиною, дві порції, – бадьоро заторохкотіла Маринка, – і «Цезар з куркою», один. А ще два шоколадних фондани! – її брат тільки кивав, підтверджуючи замовлення.

– «Нісуаз», – підхопив Марк за своїми дітьми, – і стейк рибай, медіум просмажку, будь ласка. Чай… Думаю, двох чайничків нам буде достатньо на компанію. Чорний чи трав’яний? – зиркнув на мене.

– Трав’яний, – осмілилась пискнути я.

– Два чайнички вашого фірмового трав’яного чаю та баскський чизкейк. Аліно? Що будеш?

Я ще раз зиркнула на меню. Ні, я мала гроші і могла собі дозволити замовити нормальну вечерю, але це ж невиправдано дорого…

– Мені, будь ласка, закуску з баклажана, – я вибрала найбільш нейтральну за ціною страву. – І все.

– Аліно, не варто хвилюватись за ціни. Я пригощаю, – посміхнувся Княженко. – Тут дуже смачно готують. Наприклад, ось той салат с куркою… Або «кордон блю»…

– Дякую, але я здатна розрахуватись за себе сама, і в мене є гроші, – пощастило, що не вигнали з роботи, після того, як я з собою двох дітей привела. – Проте я зовсім не голодна і не схильна до марнотратства. Тому…

– Ти їси м’ясо?

– Так, але…

– «Кордон блю», будь ласка, – вирішив за мене Марк, – і нехай буде той баклажан. Десерт? М, ти пробувала шоколадний фондан?

– Мені не потрібно…

– Ні, краще чизкейк. Він тут неперевершений, – підсумував Княженко і, дочекавшись, доки офіціантка відійде від нас, солодким голосом повідомив: – Розраховуюсь я.

– Це був заборонений прийом, – зазначила я – І тепер добре видно, в кого пішли діти. Вони, як і їх тато, обходять правила.

– Тільки ті, які перешкоджають максимально вдалому для всіх результату, – посміхнувся Марк. – Як так вийшло, що діти опинились в твоїй машині?

Я перевела на них погляд.

– З задоволенням дізналась би сама.

– Ми хотіли підстерегти Аліну в під’їзді, – повідомив Іван, навіть не задумуючись, що це не надто правильна поведінка малої дитини, – але вона дуже швидко проскочила повз. А біля машини її відволікла Таїска.

– Машина відчинена стояла, і ми прослизнули всередину, поки вони розмовляли. А тоді Аліна поїхала кудись, і ми вирішили сидіти тихенько, – посміхнулась Маринка, – бо там нас важче буде здихатися. Ми знали, що ти знайдеш нас, тату.

Марк слухав це з таким незворушним виразом обличчя, ніби траплялось подібне далеко не вперше. Тоді махнув рукою і сказав:

– Ходіть-но помийте руки. Тільки постарайтесь не здиміти нікуди.

– Ти чого, тат! Тут же фондан буде! – обурено вигукнула Маринка. – Без солодкого не підемо!

Вона першою зіскочила зі стільця і пішла у бік туалетних кімнат. Іванко, хитро зиркнувши на мене, а потім переможно на батька, спочатку сказав:

– От ти не зміг її вмовити, а з нами вона навіть на маму відзивалась! – і тільки тоді погнався за своєю сестрою.

Марк дочекався, доки вони відійдуть так, щоб не могти нас чути, і повідомив:

– Отак – постійно. Вони доводять до сказу кого завгодно. Ти дуже стресостійка, Аліно. І явно вмієш з дітьми.

– Я вмію тільки з двадцятирічними довбограями, чи то пак студентами, – заперечила я, – і дітки, яких я виховую, повнолітні. Я рада, що діти знайшли свого тата, але не варто було мене пригощати, та й взагалі…

Княженко подався до мене і прошепотів:

– Скільки ти хочеш, щоб побути їм мамою?

– Марку! – видихнула я. – Не можна так підігрівати дитячі фантазії. Я не можу стати їм мамою. Це нереально. Я…

– Та знають вони, що ти не їх мама, вони пам’ятають свою рідну. Але дружина померла, давно. Малі не приймають жодну няню. Витворяють таке, що й на вуха не натягнеш. І дуже хочуть мене з кимось звести, – пояснив швидко Марк. – Якщо ти погодишся підіграти, ніби наглядаєш за ними і водночас щось маєш до мене, може, вони заспокояться. А я домовлюсь з ними, що ось я пробую побудувати стосунки з тією, кого вони обрали як «маму», але якщо цього разу не вийде, то вони перестануть творити те, що творять зазвичай. І підберу за цей час нормальну няню, а не як оте стерво. Погоджуйся! Плачу будь-які гроші!