1 (4)

Намагаючись зрозуміти, що це не сон, я навіть себе вщипнула за руку.

Нічого не змінилось – ну, крім того, що я відчула легкий біль, але він зараз був точно не проблемою для мене.

– Що означає «відмови не приймаються»? – перепитала я. – Мене не цікавить кар’єра няні. Я викладач в університеті…

– Діти сказали. А ще сказали, що хочуть таку маму. Нам з нянями шалено не щастить, а ти сподобалась їм з першого погляду, – заявив Марк. – Послухай, я плачу будь-які гроші…

– Це божевілля. Ми незнайомі.

– Ну, я ж не збираюсь лишати вас один на один з першого дня знайомства. У мене є гроші. Багато. Скільки треба? В університеті, я думаю, платять мало. Я запропоную більше.

Господи, у що я вляпалась?

Марк дивився на мене повними надії очима, але нічим порадувати я чоловіка не могла. Якщо йому потрібен хтось, хто глядітиме його дітей, то нехай звернеться до професійного агентства. Я тут до чого? Однак, коли я озвучила це вголос, чоловік розсміявся. Його красиві очі хитро зблиснули, на губах розцвіла підступна посмішка.

– Це дуже цінна порада, – промовив він дещо скептично, – однак вона абсолютно недієва, тому що я вже звертався до професійних агентств, і вони нічим не змогли мені допомогти. Мені потрібна жінка, яка нормально дбатиме про моїх дітей.

– Я не підходжу.

– Мало хто відреагував би на крик, що просто долинає знизу через кілька поверхів, – продовжував напирати він. – А це хороша, вигідна пропозиція…

– Знаєш що, – я подивилась йому прямо в очі, – багатію, тобі не про вигідні пропозиції треба думати і не про те, як зіпхати своїх дітей незнайомці на голову, а про те, як добитися довіри від них та повернути їх любов. Бо так можна двічі моргнути, а потім отямитись і зрозуміти, що дітей вже більше не маєш. І навряд чи нормальний батько пропонував би подібне незнайомці, ясно? Я – не нянька, я просто відреагувала, як нормальна людина, коли у неї… Майже на очах ображають малечу. Все. Нашу розмову закінчено.

Я більше не збиралась затримуватись ані на секунду. Прослизнула повз чоловіка і швидко вискочила з квартири, про всяк випадок не просто йшла – добігла до квартири подруги та заскочила всередину.

Здається, Марк за мною не пішов. Якщо чесно, це змусило мене видихнути з полегшенням. Божевільний якийсь… Пропонувати стати матір’ю для його дітей незнайомій, сторонній жінці.

Напевне, я б подумала про це трохи довше та обурювалась би набагато більше, але на мене вже чекала власна не вельми високооплачувана, але улюблена робота.

Засідання кафедри – такий собі по приємності захід, але кожні два тижні я мушу його відвідувати, інакше як дізнаватись останні новини, звітувати перед керівництвом та слухати, що ще на свою «видатну» зарплату має виконувати викладач?

Очевидно, вночі, бо світлого часу доби навіть в червні, коли день найдовший, не вистачить, щоб усе встигнути.

Віка, подруга, ще не повернулась додому, тож я швиденько черкнула їй записку, повідомляючи, що можу бути пізно, але дорогою придбаю чогось смачненького, і побігла перевдягатись.

Вистрибнути з домашнього одягу та капців, натягнути туфлі на підборах і ділову сукню, розпустити заплетене в косу волосся, аби хвилями спадало на плечі – все це було навіть приємно. Презирливі погляди Таїсії мене не те щоб сильно образили чи зачепили, але все одно було неприємно.

Добре, що ця особа уже не має відношення до дітей. Марк явно її звільнив.

Власне, я сподівалась, що Таїсію ніколи в житті не зустріну, однак, на жаль, зіткнулась з жінкою вже за хвилину, біля виходу з під’їзду.

– Що, стерво, – зашипіла вона, супроводжуючи мене простісінько до машини, – думаєш, що так легко отримаєш собі дітей і хорошого чоловіка, покрутившись довкола них три хвилини?

Я зняла з сигналізації своє авто і думала просто мовчки поїхати, але Таїсія вхопила мене за руку.

– Я так просто цього не залишу і сюди ще повернусь, – зашипіла вона. – І не раджу ставати у мене на шляху. Чула?

– Слухайте, Таїсіє, – я хитнула головою, – не знаю, хто ви така, няня чи ні, проте ви точно не розумна. Я не робила нічого, щоб відібрати у вас роботу чи дітей, і точно не претендую на вашого, здається, вже колишнього начальника. Ви поводитесь, мов навіжена. Подумайте про свою поведінку.

Вона явно хотіла ще щось казати, але слухати я вже не стала. Просто вивільнила руку і сіла до машини, так ляснувши дверима, що Таїсія аж відскочила.

От і правильно. Настрій у мене зараз був паскудний, точно попадеться під гарячу руку. Стерво біляве.

А час піджимав. Щоб встигнути на засідання, мені вже треба було мчати на роботу. Тож я завела машину, навіть не дуже роззираючись, що відбувається довкола, і швидко зірвалась з місця. На щастя, дорогою на мене здебільшого чекало зелене світло, і спинятись ніде додатково не довелось, приїхала вчасно.

Я припаркувалась, вискочила з автівки, зазирнула на заднє сидіння, аби забрати документи, що там лежали, і аж обімліла.

Бо у мене в машині сиділи спокійні, ніби так все й має бути, Іван та Маринка, і дивились на мене абсолютно невинними очиськами.