Дитячий крик був таким гучним, що я аж підскочила на місці.
Звідки це?.. В квартирі ніяких дітей нема і бути не може! Подруга, до якої я переселилась на час, доки мій сусід закінчить свій ремонт, самотня. Ну, і я не настільки запрацювалась, щоб не помітити малечу у себе під носом.
Крик повторився. Слідом за ним – гучний жіночий вереск і лайка. Я аж втягнула голову в плечі. Хто сміє так розмовляти з малечею? Що б там та дитина не наробила, ну явно ж не вбила когось!
Тепер почувся дикий, надривний плач.
Я втягнула голову в плечі. Джерело звуку знайти не вдалось, але, здається, долинало звідкись знизу.
Подруга жила у новенькій багатоповерхівці, і зі звукоізоляцією тут все було в порядку. Але на кухні по стояку можна було почути уривки чужих розмов, хоч і дуже віддалено – стандартна проблема будь-яких квартир, якщо чесно. Отже, крики долинають знизу, і якась горе-матуся там намагається «виховувати» своїх дітей так, що вони аж горло зривають.
– Аліно, це не твоє діло, – повторила я про себе, мов мантру. – Ти нічого не тямиш в дітях. Це просто чужі крики, які треба ігнорува… Та трясця! Вона ж їх там повбиває!
Дитячий вереск пробирав до кісток, і я не могла просто зробити вигляд, що нічого не чую. З гучним клацанням закривши ноутбук, я скочила на ноги і вирушила до виходу. Треба розібратись, що там відбувається, і поставити ту горе-матір на місце. Діти не повинні страждати через її неврівноваженість!
Спочатку я задавалась питанням, як знайду потрібну квартиру, але гучні звуки повністю вирішили всі мої проблеми. Я спустилась на два поверхи нижче.
Дорогі броньовані двері, замок, який коштує більше, ніж я отримую за місяць на своїй викладацькій роботі…
Ідеально.
Скажені багатії, які зовсім не люблять своїх дітей.
Я подзвонила в двері. Нуль реакції. Повторила. Нічого.
Тоді гахнула кулаком по броньованій поверхні так, що біль пронизав руку аж до ліктя.
Зате звук вийшов – те що треба. Крики стихли, а за хвилину мені вже відчиняли.
На порозі зупинилась струнка білявка в обтислій сукні. Здається, основною метою цього видатного вбрання було продемонструвати, наскільки в неї класна фігура.
Що ж, справді. Великі груди, тонка талія, стегна. Виріз виглядав би навіть доречно… Десь на вечірці. Однак не вдома з дітьми. Крім того, панянка була в туфлях на шпильках.
Я сама любила підбори, попри свій досить високий зріст. Однак навряд чи я б зважилась носити вдома, в квартирі, це нещастя висотою сантиметрів у дванадцять.
На фоні моїх домашніх капців, звісно, виглядало елегантніше.
– Чого треба? – поцікавилась нахабно білявка, дивлячись на мене, мов на порожнє місце.
– У вас кричать діти, – повідомила я.
Дівчина струснула своїм, варто визнати, красивим волоссям, фиркнула, дивлячись на мене, та промовила:
– Не ніч, не страшно. Навушники вдягніть, якщо заважає.
З цими словами вона спробувала зачинити двері за собою, однак я до цього вже була готова. Шарпнула їх назад, не дозволяючи зачинити квартиру.
– Ні, страшно. І справа не в звуках, – з натиском промовила я. – Справа в тому, що ви дозволяєте собі підвищувати на дітей голос. Це неприпустимо.
В коридор висунулись дві русяві голови. Дітям на вигляд, наскільки я взагалі могла втямити, було років по дев’ять-десять. Хлопчик виглядав сердитим та ображеним, дівчинка явно плакала.
– Слухай, – білявка скривилась, – вали геть, а? Не твої діти – не твої клопоти. І двері відпусти, а то поліцію викличу.
– Це я поліцію викличу, – пригрозила я. – Ви неприпустимо поводитесь з дітьми.
– Ой, а ти що, училка, знаєш, як припустимо? Вали, – білявка була невблаганною, – якщо не хочеш проблем.
Я хотіла відповісти, що взагалі-то викладачка – і працюю в універі, а там отакого нахабства повно, і проблем я не боюся, однак не встигла.
– Що тут відбувається? – за спиною почувся спокійний чоловічий голос.
– Тату! – діти з радісним скриком вискочили з квартири, минаючи білявку, мов вона взагалі місця не займала. – Тату, ти нарешті повернувся! Тату!
Я озирнулась. За мною на сходовому майданчику завмер високий статурний чоловік. Гарний, що й казати. І владою від нього так і віяло, вона відчувалась у всьому, в поставі, у важкому погляді. От тільки, здається, ніякої влади не вистачило, щоб обрати собі нормальну супутницю життя.
– Вам щось потрібно? – він ковзнув по мені таким поглядом, що аж не по собі стало. Недостатньо модельна, так? Ну, зате з людськими якостями все в порядку.
А поводитись з такими людьми, які вважають себе господарями життя, я не збираюсь.
– Добрий день, – промовила я холодно, ігноруючи той факт, що стою в домашньому одязі і в капцях на фоні вирядженої білявки. – Ваша… Дружина, чи хто вона там, б’є дітей та доводить їх до істерики. Ось що відбувається. Так, що крики чути на два поверхи вище. І я навіть кроку з місця не зроблю, доки ви з цим не розберетесь.