7 (4)

Неприязнь в голосі Захара була настільки відвертою та неприкритою, що у мене навіть сумнівів не виникло: він свого вітчима пошле куди подалі.

– Я прийшов обговорити з тобою питання нашої фірми. Мою пропозицію з вечері, – посміхнувся Смольченко.

Він підштовхнув мене в спину, буквально запихаючи до квартири, та зайшов сам, абсолютно впевнений в тому, що робить.

– Ми могли б поговорити за вечерею… Смачно пахне, до речі, Захаре. Спеціями. Чи це не наші?

– Фірмова спеція діда, – огризнувся Шелест. – Вік, ти втомилась, напевне, йди до ванної. Я зараз швиденько розберусь з нашим гостем, він піде, а ми повечеряємо.

Я навіть не сперечалась, хоча квартира була моя, а мене нахабно випихали за межі розмови. Якщо чесно, брати участь у діалозі Захара та його вітчима не хотілось зовсім.

Однак спроби не слухати, про що вони там говорять, виявились марними.

– Забирайся геть зі своїми нікчемними пропозиціями! – гаркнув Захар так гучно, що перекрив навіть хлюпання води.

Я закрутила кран. Якщо робити вигляд, що нічого не чую, марно, то треба хоч нормально послухати, про що вони там кричать.

– Ніколи я не погоджусь віддати тобі материн спадок, і повного керівництва ти не отримаєш. Я знаю, чого тобі треба. Ти просто перетвориш наш бізнес на якусь дешеву промислову лінію. Королі спецій не закупатимуть ширвжиток, як ти намагаєшся зробити, і не жертвуватимуть якістю!..

Що там сказав у відповідь Смольченко, я не розчула. Обурення Захара було занадто сильним, аби вслухатися в деталі.

– Ні. Я тобі сказав, що цієї угоди не буде. Забирайся і не лізь до Віки.

– Ти вчиняєш нерозумно.

– Забирайся!

Наступні слова Ігоря потонули в шумі, сусід збоку вирішив, що це чудова мить, аби просвердлити діру в моїй стіні і сказати «привіт».

Ненавиджу ремонти.

Коли я вийшла під сусідський акомпанемент назад до Захара, Смольченка вже не було, лишився тільки сам Шелест, розлючений до крайнощів.

– Чому ти приїхала з ним? – хлопець стиснув руки в кулаки, потім розтиснув їх, але гнів з погляду нікуди не зник.

– Тому що він чекав мене під судом, а я не хотіла влаштовувати сцену та втікати від нього, от і сіла в машину, коли запропонував, – я не могла позбутись почуття провини за те, що говорила. – Я поняття не мала, що він візьметься пропонувати. Ну, вибач, що його привела… але це моя квартира!

– Та не виправдовуйся, – Захар махнув рукою. – Я не сумніваюсь, що, коли б твоя воля, його б тут духу не було.

– Тебе теж, – буркнула я.

Шелест навіть не відреагував на мій випад. Він відступив до стіни та запустив пальці у волосся.

– Погано, – пробурмотів він. – Дуже, дуже погано… Він полізе до тебе знову, я впевнений. Намагатиметься тиснути принаймні так.

– Ну… і що пропонуєш робити? – трохи розгублено спитала я, зиркнувши на нього. – Я не зовсім розумію, до чого ти це все говориш.

– Ти можеш взяти на роботі відпустку?

– Що?

– Все вирішиться в найближчі кілька днів. Ти можеш взяти на роботі відпустку і посидіти цей час вдома? Зі мною, звісно. Мені здається, так буде безпечніше. Або ще краще, поїдемо кудись геть, туди, де він нас не дістане…

– Захаре, – я примружилась, – нікуди я не поїду. Мені треба наглядати за квартирою Алінки, і взагалі. Не вигадуй!

Він мало не загарчав.

– А робота?

Хотілось послати і з цим, але Степан Миколайович сам пропонував мені взяти лікарняний. Або відгули. Напевне, з відгулами все оформити швидше, я ж не хвора.

Ну, хіба що на голову, бо погодилась взагалі влізти в цю історію з фіктивним шлюбом і досі не послала Захара достатньо далеко.

– Мені начальник пропонував кілька днів взяти, – нарешті повідомила я. – Подзвоню йому, скажу, що погано себе почуваю і хочу трішки побути вдома. Думаю, він не сваритиметься. Степан Миколайович завжди до питань здоров’я з розумінням ставиться…

– Супер, – Захар всміхнувся, все ще напружений до крайнощів, але, здається, задоволений, що я послухалась. – Не чекав, кішечко, що так легко доб’юсь від тебе згоди.

– Знаєш що? – буркнула я. – Передумаю зараз, і матимеш!

Він осудливо зиркнув на мене.

– Ну кішечко!

– Гаразд. Беру відгули, – здалась я, – веди мене вечеряти, я голодна… Вляпалась на свою голову.

Мені не хотілось визнавати, але, якщо чесно, я зараз сама почуватимусь спокійніше, якщо побуду вдома та поруч з Захаром. Можливо, у мене занадто сильна фантазія, але мені зовсім не хотілось зараз ходити одній… Та куди завгодно.