6 (4)

…До того моменту, як ми зібрались за одним столом, моє бажання стукнути Смольченка чимось важким по голові чи штрикнути тільки посилилось, І, хоча Захар не сказав цього прямо, відчувалось, що він би теж не відмовився провести маленьку екзекуцію.

В ресторані справді все було шалено дорогим і дуже пихатим. Найпихатішим видавався сам Ігор, що сидів навпроти мене та пиляв столовим ножем свій стейк. Я бажала йому з’їсти отруйний шматочок та вдавитися, але намагалась майже не відповідати на питання та дала можливість Захарові самому говорити все, що вважаю за потрібне.

Двоє доньок Смольченка, Василина та Олена, також поводились дуже тихо. Вони сиділи поруч з батьком і намагались нічим не привертати його уваги. Сестри були зовсім різні. Зовні насправді я б назвала їх схожими, проте було помітно, що Василині важко всидіти на одному місці і три секунди, а от Олена нагадувала мені чимось Алінку, мою подружку.

Принаймні, вона здавалась такою ж мовчазною та серйозною. Не факт, звісно, що вміла так само добре кусатись, як робила це Аліна, коли їй було потрібно.

Дівчині б явно це знадобилось, з таким-то батьком.

– Невже це було кохання з першого погляду? – не втрималась все-таки від коментаря Василина, щойно її батько змовк і дав можливість вставити хоча б три слова. – Ніколи не подумала б, що Захар на таке спроможний!

– Та він просто знавіснів, коли побачив мене вперше, – мстиво промовила я, зиркаючи на свого новоспеченого чоловіка. – Втратив голову від кохання. Це я спочатку була байдужою, впиралась, не хотіла стосунків… Захар же молодший за мене на кілька років.

– Ну, так і не скажеш, – втрутився Смольченко. – Ви, Вікторіє, приваблива жінка і дуже молодо виглядаєте. Я б дав двадцять два, не більше.

– Промашка на п’ять років, – знизала плечима я. – Коротше, Захарові довелось постаратись, щоб мене підкорити. Але… Він впорався.

– І які маєте плани на майбутнє? – Ігор знов легко витіснив свою доньку з діалогу і втрутився в нього сам, перетягуючи на себе увагу.

– Кохати, – відповіла я легковажно. – А там побачимо, що і як складеться.

– Що ж, розумію, кохання понад усе… в такому випадку, – він поглянув на Захара, – моя пропозиція буде тобі ще цікавішою.

– Яка саме? – вигнув брови Шелест.

Він напружився, і це було помітно. Рука під столом лягла мені на коліно, і, хоча в іншому випадку я б відштовхнула його від себе подалі, зараз навіть не стала пручатися.

– Наш бізнес зараз постійно вимагає контролю з боку всіх спадкоємців, – промовив Ігор. – В тебе в руках, Захаре, чимала його частина. Однак ти розумієш, що це значно зменшує його мобільність. Я б запропонував тобі обмін. Я готовий платити тобі певний відсоток доходу… І, звісно, заплатити суму на відкуп одразу. А ти підписуєш генеральну довіреність на моє ім’я. Дівчата й так це зробили, вони ще неповнолітні. Таким чином, я зможу керувати всім досить оперативно та не витрачаючи час на зайві подробиці.

Захар нагадував натягнуту струну. Він примружився, вдивляючись в свого вітчима, а тоді з такою силою штрикнув своє м’ясо виделкою, що я мало не підстрибнула на місці.

Здається, в мого «коханого» досить важкий характер.

– Що ж, – Захар усміхнувся, – я розумію, що тебе за останні роки дістала ситуація, що мене вічно треба чекати та щось підписувати… я маю зустрічну пропозицію.

– Готовий вислухати твої умови.

– Я б хотів брати активну участь в управлінні. Не зникатиму, не відволікатимусь на інші справи, саме закінчив навчання у магістратурі… А ти зможеш відпочити на лаврах та вносити свої рекомендації. Що скажеш, Ігорю?

– Ти пропонуєш…

– Зробити мене гендиректором. А що? В тебе на це прав по спадку менше, ніж у мене. Проте обіцяю, що я буду з тобою звірятися, – закивав я. – Можеш навіть не сумніватися в цьому. То як?..

– Це виключено, – відрізав Смольченко.

– Чому, дозволь поцікавитись?

– Ти недосвідчений, Захаре, та схильний до дуже гарячкових та незважених рішень. Я не можу просто віддати такій людині в руки бізнес, – легко знайшов відповідь його вітчим. – Все-таки я відповідаю за цю справу перед всіма і перед твоєю померлою матір’ю в першу чергу. І у мене більший комплект акцій.

– Дозволь уточнити. У дівчат. Однак ніхто не заважає мені оформити довіреність на себе. Вони вже мають право вибору, хіба ні? Якщо тебе визнають ненадійним розпорядником… Ні, звісно, це лише теорія. Ти ж не робив нічого такого, щоб рада директорів тебе відсторонила зрештою, так?

Смольченко глитнув слину і примружився.

– Ти граєш в небезпечні ігри, Захаре. Що ж… Якщо ти так хочеш, гаразд, я дам тобі час на роздуми.

– Я не просив час на роздуми.

– До четверга. Я саме буду в місті знов… Зустрінемось, переговоримо. Переконаний, до цього моменту ти вже можеш змінити своє рішення. Ти людина мінлива. А поки повернемось до одруження… Як, кажете, ви розписалися?

Захар почав відповідати, ніби нічого й не сталось. Вечеря тривала. Однак я могла гарантувати, що апетит було зіпсовано у всіх.

Ігор так і не досягнув бажаного результату, і щось мені підказувало, що він так просто не зупиниться.