6 (3)

Від цієї вимоги я геть втратила дар мови. Кілька секунд просто стояла, відкриваючи і закриваючи рот. Тоді нарешті зібралась з силами і видихнула:

– Що? А в тебе нічого не репне, такі вимоги до мене висувати, ні? Це моя краща подруга, і я не збираюсь приховувати від неї, що вляпалась в цю авантюру.

– Якщо не хочеш, щоб ця авантюра стала ще небезпечнішою і для тебе, і для мене, навіть слова їй не скажеш, – спокійно і неухильно відповів Шелест. – І це не обговорюється.

– Я довіряю Аліні! І ти, придурку, не посмієш руйнувати нашу дружбу своїми інтригами.

Він зміряв мене таким поглядом, ніби я була нерозумним дівчам, а не старшою за нього досвідченою жінкою.

Окей, стосовно «досвідченої» я погарячкувала, але ж старша, і це повинно мати якесь значення!

– Я не пропоную тобі не довіряти Аліні, кішечко. Більше тобі скажу, абсолютно впевнений, що вона бусінка, золотце і хоч до рани клади, – запевнив мене Шелест. – Але якщо ти не хочеш вляпатися в проблеми і втягнути її в них також, буде набагато краще, якщо всі довкола вважатимуть, ніби у нас абсолютно справжній шлюб. Тому ти їй нічого не скажеш. Жодного слова. І ми продовжуємо показувати, яка ми ідеальна пара. Сьогодні ввечері навіть буде де це продемонструвати.

– Це ж бо де? – здивувалась я.

– На сімейній вечері з моїм любим вітчимом.

– Здається, я досить ясно сказала, що у мене робота, тож до Києва я поїхати точно не зможу, – зазначила я.

Шелест нарешті відступив від мене на кілька кроків і більше не намагався простягати руки. Вираз його обличчя став дещо байдужим.

– Я врахував це, і він, до речі, також. У нас сьогодні призначена зустріч на шосту в одному з вінницьких ресторанів. Тут неподалік. Фешенебельне місце, все як цей козел любить.

– Ти мене не попереджала.

– Він написав зранку. Сказав, що приїхав разом з сестрами, – повідомив байдуже Захар. – І від цього вже не відкрутитись. Власне, я сам дізнався кілька хвилин тому, але вважаю, що потрібно піти. Сподіваюсь, ти не маєш жодних планів на вечір, інакше їх доведеться змінювати.

У мене був порив сказати, що жодні плани через якогось козла я змінювати наміру не маю, і нехай горить той Смольченко синім полум’ям, але зовсім наплювати на нашу з Захаром угоду було б якось неправильно, тож я кивнула.

– Гаразд, все одно у мене сьогодні вільний вечір. Не розумію, чому він настільки сильно хоче з нами побачитись, – похмуро кинула я. – Що це йому дасть? Скануватиме мене поглядом та пропонуватиме негайно розлучитись?

– Щось типу того. Він волів би анулювати шлюб, щоб я втратив спадок. Лишилось зовсім небагато часу, щоб це зробити, тож, – Захар розвів руками. – Крім того, я переконаний, що він вже набудував планів на ці гроші.

– М-м-м, – я скривилась. – Тільки не кажи, що він впхався в якусь угоду, яка має вступити в дію приблизно в той термін, коли ти теоретично втрачав би спадок. Так буває тільки в романах.

– Вітаю. Ти в любовному романі. Трішки трилеру та дуже гарячий хлопець додаються, – підморгнув мені Захар. – А в цілому, я подробиць не знаю. Цей придурок зі мною нічого такого не узгоджував. Проте, можливо, він розраховує, що той підпис і не знадобиться, м? Коротше, сьогодні в шість ми з тобою зображаємо найзакоханішу парочку на світі, тримаємось за рученята і робимо вигляд, ніби у нас все ідеальнов шлюбі.

Замість відповіді я просто побрела до душу. Захар посунув було за мною, але я зачинила двері просто у нього під носом і заявила уже зсередини:

– Замов щось на обід. Твоя дружина паршиво готує, тож можеш не розраховувати на те, що я пригощатиму тебе чимось смачним.

– Хто б сумнівався, – фиркнув він. – А у мене були такі велетенські надії на те, що ти тут і борщик, і ще щось солоденьке…

– Я давно тебе не посилала?

Захар змовк. Коли я вийшла з душу – за годину, не менше, – їжу вже встигли навіть доставити, і я з подивом побачила свою улюблену піцу з кисло-солодким соусом на столі.

– М-м-м, мій улюблений світ чилі, – промурмотіла я, відправляючи шматок тіста у рот, а перед цим добряче зачерпнувши соусу. – Я так розумію, в ресторані краще не їсти, а то ще отрута з рота твого прекрасного вітчима накрапає?

– Правильно розумієш… Ні, ми будемо там їсти, – Захар усміхнувся. – Але постарайся майже нічого не говорити. Смольченкові подобається, коли жінка мовчить.

– Сподіваюсь, йому подобається також, коли жінка проштрикує його виделкою, – похмуро прокоментувала я. – Тому що мені вже хочеться це зробити.