4 (3)

Аліна розпливлась у посмішці. Навіть не сварилась на побажання дітей, що означало, що вона абсолютно точно хоче за цього чоловіка заміж.

Взагалі-то моя подруга роками повторювала, що вона завжди буде одна. З дітьми ладнає погано, з чоловіками ще гірше і всяке таке.

І що тепер?

Виходить заміж за чудового чоловіка, а його двох малих прийняла, як рідних. Тож я навіть не сумнівалась, що за малечею діло не постоїть. Аліна, вона… Створена для сім’ї насправді. Ні, кар’єристка ще та! Але водночас абсолютно точно готова бути і мамою, і чудовою дружиною – за умови, що чоловік допомагатиме, прийматиме її справжньою.

Марк точно прийматиме.

– Ой, Вік… Звісно, ми будемо щасливі. Однак все одно боязно. Все-таки, новий етап в житті, – видихнула вона нарешті, відігнавши щасливий вираз обличчя трохи і глипнувши на мене з хвилюванням.

Я на це не повелась.

– Ну, будеш тепер не Федорова, а Княженко! – підморгнула подрузі, натякаючи на зміну прізвища.

На мій подив, Аліна абсолютно точно не збиралась додавати собі юридичних проблем.

– Все ще буду Федорова, – фиркнула вона – Ти бачила перелік документів, який треба міняти, якщо береш прізвище чоловіка? Ми з Марком вирішили, що такою дурнею не займатимемось. А діти уже будуть на його.

Я ж казала! Діти.

– От мені подобається, що ти спочатку відмахуєшся, а потім киваєш, що ви таки плануєте поповнення, – я не стрималась та підморгнула їй, знаючи, що цією веселою балаканиною відволікаю Аліну від її переживань. – Ну, гаразд. Все вийде, люба! Чуєш мене?

Здається, я була впевнена в цьому весіллі більше, ніж у власному. Аліна тим часом покрутила букет в руках та зітхнула:

– Чую, – вона витримала коротку паузу та подивилась на буйство осінніх фарб у себе в руках. – Букет кидатиму тобі.

Я не чекала, що зараз хтось підійматиме, тож миттю зніяковіла, ще й видала повне сумнівів «ем», в якому відверто вчувалось «може, не треба».

З нас двох я одна завжди говорила, що хочу мати пару, однак чомусь не сумнівалась, що Алінка вийде заміж першою. Вона, на мій смак, гарніша, а ще абсолютно точно серйозніша і чоловікам подобається більше. З такими, як вона, тільки сім’ї і створювати. Я ж звикла вважати себе так, запасним варіантом. І що тепер? Вийшла заміж, однак зізнатись подрузі не можу, бо це фіктивно, а зараз точно не час для таких дурнуватих новин.

– Що? – здивовано вигнула брови Аліна, помітивши мій сумнів у питаннях традицій кидання букетів, які мені раніше так подобались. – У мене більше нема жодної незаміжньої гості. Не Маринці ж мені його давати, – згадала вона за свою дев’ятирічну падчерку.

– Краще тоді взагалі не кидай, ти ж не любиш цю традицію! – це все, що я могла їй відповісти. – Але мені не потрібно. Є певні… Причини.

– Ві-і-і-іко? – тепер вже погляд Аліни став не просто зацікавленим, а випробовувальним. І взагалі, так вона на своїх студентів в університеті дивилась… і на мене, коли я робила якісь дурниці.

Ну, не можна сказати, що я зараз геть не заслужила на такий погляд.

– Я тобі потім поясню! – заприсяглась я Аліні, вирішивши, що зараз абсолютно точно не час і не місце. – Все в порядку. Але є певні зміни в житті, – я зиркнула на неї, думаючи, як би це перевести тему на що завгодно нейтральне. – Коротше! Все гаразд. Сьогодні це твій день, і букет ти не кидатимеш, бо я так вирішила.

– Гаразд, – здалась Аліна, за моїм бурмотінням забувши про власний мандраж. – Не кидати так не кидати. Ну… Все. Фух. Пішла.

Я кинулась до дверей, штовхнула їх та відступила вбік, пропускаючи всередину наречену. Посміхнулась, побачивши, як на неї захоплено дивляться, а сама тихенько прослизнула до невеличкої групи  гостей. Аліна та Марк не стали запрошувати багатьох, але, здається, уже тих теплих поглядів, що кидали ми, вистачило б, щоб сьогодні замінити одну маленьку теплоелектростанцію.

Аж іскрило від того, як ми захоплювались Алінкою.

Я спостерігала за тим, як вона йшла до свого чоловіка, як встала поруч з ним, і вони разом, тримаючись за руки, відповідали на питання реєстраторки, і відчула, що сльози виступають на очах. Звісно, Аліна сказала «так», в цьому навіть сумнівів не могло бути, а в мені щось затріпотіло.

Наречені повернулись одне до одного, молоді й красиві. Я моргнула, хустинкою промокаючи очі, і перша зашепотіла:

– Гірко!

– Гірко, – підхопили інші гості.

Марк щось прошепотів Аліні, а тоді поцілував її, ніжно, ласкаво, але пристрасно. Я схлипнула. Вони кохали одне одного… і саме так мало проходити нормальне весілля, а не так, як у мене!