4 (1)

Вікторія

Коли ми вийшли з РАЦСу, погода на вулиці значно покращилась. Яскраво світило осіннє сонце, додаючи сяяння рудому листю та все ще зеленій траві під ногами. Захар запропонував мені свій лікоть, і, коли я осудливо зиркнула на нього і ясно дала зрозуміти, що хапатись за чоловіка наміру не маю, нахабно обійняв за талію.

– Хей! – обурилась я. – Це вже виходить за всілякі межі, хлопче.

– Я твій законний чоловік, – підморгнув він. – Думаю, до речі, що саме час обговорити деталі нашого подальшого спільного життя.

– А воно в нас буде?

– Само собою. Повір, якщо мій вітчим доведе, що цей шлюб фіктивний, він зробить все можливе, щоб його визнали недійсним, а тоді…

Гроші попливуть геть з рук Захара.

Я все ще не розуміла, нащо йому для цього всього саме я. Міг би знайти собі будь-яку іншу дівчину, закохати її за кілька днів, потягнути до шлюбу, і була б йому радість. Зрештою, переконана, бажаючих було б повно, він багатий та гарний.

Натомість Захар вирішив притягнути в свою сім’ю мене.

Проте я ж не відмовилась, хай це і був один з найдурніших вчинків в моєму житті. А тепер ледве стримувалась, щоб не набрати номер матері і не повідомити, що взагалі-то я щойно вийшла заміж, а в неї нуль шансів продовжувати пхати мені під ніс приклад Лани і доводити, яка ж я невдаха.

– Поговоримо, – Захар потягнув мене за собою до найближчої кафешки. – Думаю, вистачає деталей, які нам варто уточнити.

Я не сперечалась. Ми зайшли всередину, зайняли столик в кутку. Кава тут була дешева і пахла паскудно, але ми все одно замовили собі по чашці американо, явно для того, щоб відвести очі. Захар взяв мене за руку і обережно виводив кінчиками пальців візерунки на зап’ястку.

– Отже, – промовив він, – ми з тобою зустрілись випадково, перетнулись на заході, який проводив Марк Княженко, майбутній чоловік твоєї кращої подружки, і з першого погляду закохались одне в одного. Все закрутилось дуже швидко, і я зробив тобі пропозицію. Про те, що я отримую гроші тільки в тому випадку, якщо одружуюсь, ти ні сном ні духом, бо я й сам про це не маю бути в курсі. Що я досить багатий, ти розумієш.

– Та в тебе на пиці написано, що ти мажор, – не стрималась я. – І на твоїй машині також. Гаразд. Те, що ти кажеш, логічно, як і те, що наші стосунки не закріплені жодним документом…

– Як це жодним? Свідоцтво про шлюб!

– Ой, йди до біса. Ти зрозумів, про що я, – я хитнула головою. – Я взагалі-то хотіла шлюбний контракт, коли думала, як виходитиму заміж, а не ось так, щоб все впало на голову.

 Тільки заключати той контракт мені ні з ким, а Захар ось він, сидить.

– Доведеться обійтися без, тому що у нас шалена пристрасть, повно почуттів і жодного шансу вибратися з павутини справжнього кохання, яке буває раз на все життя, – підморгнув мені хлопець. –  Отже, все вийшло дуже раптово і ми мало що встигли дізнатись одне про одного. Проте я просто одержимий тобою і хочу, щоб ти постійно була поруч.

– Не репне?

– Ми маємо довести, що це справжні почуття.

– На що я можу розраховувати після розлучення? – спитала я твердо. – Не треба мені тут про кохання говорити, я в нього не вірю.

– Я вже в тебе закоханий.

– Ти божевільний. Ми обговорюємо справу, а не пережартовуємось, тож, будь ласка, згадай про те, що ти зрідка буваєш адекватним, та спробуй відповісти мені на питання нормально, окей?

Захар пропалив мене уважним поглядом, тоді осміхнувся та кивнув.

– Нам мають повірити, – прошепотів він, нахиляючись ближче, і я теж присунулась до нього.

Збоку виглядало так, ніби він видихав мені на вушко різноманітні компліменти, ще й постійно гладив по щоці, поправляв руді прядки. Я намагалась залишатись при своєму розумі, дарма, що Захар підсовувався все ближче і ближче. Чому ми взагалі сіли на один диванчик, а не один навпроти іншого…

– Тому я хочу, щоб ти дозволяла торкатися до себе, щоб поводились ми, як закохані. Ти дуже ніяковієш. Хто ж так поводиться поруч з коханим чоловіком?

– Може, я недосвідчена, – зашипіла я у відповідь, намагаючись водночас говорити суворо і втримати той дурнуватий мрійливий вираз обличчя, що відповідав би ситуації. – Тому мені ніяково.

– Гаразд, – Захар стиха розсміявся. – А ти справді недосвідчена?

– Так. Тобто, не твоє діло, – я поспішила огризнутись, не бажаючи відкривати всі свої секрети, але бажане він вже почув.

– Прекрасно, – тепер його долоня обвела контур мого плеча, і тілом пробіг табун мурах. Пробирало так, що я нічого не могла з собою вдіяти. – Також ми разом покажемось на очі моїм родичам, з’являтимемось на різноманітних заходах…

– Гаразд. Тільки тоді ми ще й покажемось моїм батькам, і я не приховуватиму, що ти маєш статки. Нехай побачать, що я дійсно знайшла собі чоловіка, бо дістали уже шукати кавалера за знайомством, ніби я сама не здатна!

Хлопець кивнув, не сперечаючись. Здається, знайомство з батьками його геть не турбувало.

– Що ж, і головна умова, – Захар нахабно поклав руку мені на коліно і підсунувся до мене впритул, нахилився знов ближче, зазираючи в очі. – Ти живеш зі мною, Віко. І це не обговорюється.