3 (4)

Мені захотілось проклясти себе за недалекоглядність, за бажання знайти пригоди і за те, що я взагалі на це йду. Від дурної голови. У мене навіть нема причин у вигляді великого кохання чи принаймні хворого родича, якого я вилікую коштом Захара!

Однак, вдивляючись в його по-осінньому темні очі, я все ще відчувала в собі дурнувате бажання вв’язатися в цю пригоду.

– Нову наречену? – запитально вигнула брови я. – Захаре, любий, я ображусь, якщо ти продовжиш і далі стверджувати, що я в тебе не єдина. А ти собі навіть не уявляєш, що означає взяти за дружину ображену жінку.

– Он як. Вже боюсь.

– Правильно. Бійся, – я самовпевнено кивнула, – це тобі дуже допоможе.

Не мені ж одній має бути страшно від того, що я збиралась зробити, просто потрапивши під чари навіженого хлопця та вирішивши, що я занадто довго пробула сама.

– Думаю, ти дуже страшна в гніві.

– Не те слово. Запитай Алінку! Це подружка моя. Коли її колишній вчинив, як остання паскуда, вона ледве мене стримала. Я була готова перетворити його на дрантя, вчепитись в його паскудну мордяку нігтями! І майже це зробила, Алінка порятувала того ідіота. Думаєш, з тобою вийде інакше?

Чомусь Захар не виглядав надто враженим.

– Я навіть не сумніваюсь, що за подругу ти з кого завгодно душу витрясеш. Питання, чи захищатимеш ти себе так само сильно, як її, – підморгнув він нахабно. – А відповіді на нього я не маю… Що ж, гаразд. Ходімо. Мені вже не терпиться взяти тебе за дружину.

Ще можна було повернути і сказати, що я передумала, але я чомусь вперто крокувала за Захаром, навіть не задумуючись про наслідки свого вчинку. В грудях трішки похололо, коли ми замість того, щоб зайти до центральної зали, звернули трохи вбік, та Шелест заніс руку, щоб постукати у двері.

– Ти впевнений, що нам саме сюди?

– А куди ж? – вигнув брови він. – Зараз напишемо заяву, між іншим, заднім числом, все оформимо і поставимо свої підписи.

– Заднім числом… Весело, – присвиснула я. – Взагалі-то зараз є повно легальних механізмів, як прискорити…

– Не нуди. Знаєш, я довіряю папірцям.

– Тобі сто років?

– Ні. А моєму вітчиму десь близько того, ну, може, трохи менше. Знаєш, що це означає? Правильно. Те, що він може спробувати мені завадити, втрутитись. А так він дізнається про шлюб, коли той вже буде зареєстровано. Та ходімо ж!

– І гарної церемонії не буде?

– Ну, вибачай.

– Потім відіграємо пишне весілля, – буркнула я. – Але гаразд.

Я слухняно зайшла за ним і навіть не бурчала, поки мені підсовували різноманітні бланки і пояснювали, що і як заповнювати. Процедура стара, як світ, і, здається, Захар не збирався заключати зі мною шлюбний контракт. Дурний. В мене-то йому нема що забирати, а раптом я спробую накласти лапу на його спадок?

Однак я цього робити не збиралась. У мене взагалі не було жодних меркантильних інтересів. І чому я на це пішла, питається…

– Нагадай, – зашепотіла я до Захара, – чому я взагалі це роблю?

– Тому що ти закохалась в мене до нестями і вважаєш, що не можна впускати такий шанс.

Шанс. Точно. Слово зачепило щось у мені, потаємне, заховане глибоко всередині. Я згадала, як дивились на мене мама і тітка, абсолютно точно переконані в тому, що я не можу знайти собі достойного чоловіка, а якщо хтось на мене і повівся, то тільки дурень без копійки в кишені. Прекрасно, відчувати себе абсолютною дурепою і далі, коли зізнаватимусь, що не було ніякого нареченого і я пожартувала?

Або не пожартувала. Захар же тут є, поруч, і папірці переді мною. Нічого поганого не трапиться, а я принаймні втру всім своїм ніс і почуватимусь краще.

– Це ти закоханий в мене і не можеш пережити, що я дістанусь комусь іншому, адже за мною ціла черга стоїть, – фиркнула я, з викликом дивлячись на майбутнього чоловіка. – Отак моїм батькам і скажеш, коли пояснюватимеш, чому взяв таку халепу, як я, за дружину.

– Обов’язково. Я повідомлю їм, що в повному захваті від тебе. Ти ж найкраща дівчина на світі, – він променисто посміхнувся. – Я серйозно, між іншим.

Я демонстративно закотила очі, показуючи, що думаю про таке «серйозно», а потім рішуче поставила свій підпис у потрібній графі.

Нехай я зробила зараз дурницю, але принаймні почувалась набагато краще, аніж тоді, коли сиділа зі своєю правильною родиною та правильним столом.

Тепер у мене, щоправда, з’явилась ще одна сім’я.

Сім’я Шелест.