2 (4)

Здається, він навіть не сумнівався, що я зрештою прийму рішення на його користь. Тепер його долоні впирались в стільницю по обидва боки від мене, а сам Захар заговорив, ніби спеціально дражнячи доторками теплого повітря до шкіри.

– ШелсТек – справа нашої сім’ї, – голос Захара став спокійним, він ніби оповідав мені давню казку. – Прадід був у еміграції, злиняв від союзів, і відкрив в Європі свою справу. Уже після незалежності повернулися. Дід, його син, потім мама – по черзі ставали головами бізнесу. Ми відкусили чималий шматок ринку, досягли висот і, знаєш, ніколи не потерпали від зайвої конкуренції. Дід вже помер, мама успадкувала все від нього, наступним мав стати я.

– Але не все так сталось, як гадалось?

– Вітчим, – скривився Захар. – Мама з батьком розвелась, коли мені було три, і вийшла заміж за цього козла. Я з дитинства був впевнений, що йому потрібні наші гроші. Але ж вона від нього дітей народила!

– В тебе є брати чи сестри?

– Дві сестри. Але вони ще неповнолітні. А мама залишила дивний, дуже дивний заповіт. Мовляв, гроші отримає той спадкоємець, який встигне одружитись за три роки до її смерті.

– Першим?..

– Неважливо, в якому порядку. Кожен з нас знаходить собі пару і отримує гроші.

Я присвиснула. Весело.

– Твої сестри?

– А ось тут найчудовіше. Мама майно приблизно порівну, і зараз у мене третина її акцій. Сестри ще неповнолітні, отже, заміж вийти не можуть. Однак, – Захар гмикнув, – є обмовка, що, якщо хтось не досягнув повноліття на момент смерті мами, то для нього чи для неї ці три роки починаються з моменту вісімнадцятиріччя. Так що у дівчат ще часу аж через край.

– Прекрасно, – скривилась я. – А в тебе?

– Лишилось два тижні. І я поняття не мав про цей заповіт, його від мене приховали. Думав, просто все розділили між дітьми. Вітчимові просто так нічого не дісталось. Але. Він опікун своїх доньок, відповідно, має зараз дві третини. Якщо я не виконую умову, то він загрібає все собі, бо тоді воно має ділитись між дівчатами. Не сумніваюсь, щойно їм стукне вісімнадцять, таточко знайде їм хороших кавалерів і себе точно не образить. Отак.

Я повернулась до Захара обличчям. Ми стояли близько, аж занадто, але зараз я вже не думала про жар його тіла, тільки про озвучений заповіт.

– Чесно, звучить по-дебільному фантастично, – сказала я відверто. – Не впевнена, що заповіт взагалі може ось так працювати. Можливо, воно все геть незаконне. Ти можеш спробувати його оскаржити. І чому твоя мама лишила такі божевільні умови?..

Захар осміхнувся.

– Поняття не маю. Але вона їх лишила. Ми не надто ладнали, може, хотіла поставити на місце таким чином. Послухай, кішечко, – він смикнув мене за прядку волосся, – мені плювати, законно це чи ні, я не збираюсь ризикувати. По судах буду ходити потім. Коли переконаюсь, що мої гроші дістались мені, а не невідомо кому. Я й про це дізнався чудом, в останню мить. І тепер мені терміново потрібна дружина. Підіграєш?

– Нащо це мені?

– Як я вже сказав, – заявив Захар, – ти отримаєш незрівнянного мене. Однак, якщо ти не хочеш реальних стосунків…

– Не хочу, – випалила я, дарма, що насправді він мені дуже подобався.

Не можна це показувати.

– То ти можеш просто вийти за мене, а потім користуватись моїми фінансами і претендувати на частину майна після розлучення. Не раніше, ніж через рік.

– Дурня. Я тобі як юристка кажу, цей заповіт – фікція. Тут щось не те…

– Мені плювати, – прошепотів Захар, – фікція він чи ні. Вітчим намагається закрутити все проти мене. Я хочу повернути гру на свою користь, розумієш? І у мене абсолютно нема настрою з’ясовувати, наскільки він збрехав чи зробив щось не так. М? Тямиш?

– Це може бути небезпечно?

– Так, – посміхнувся Захар. – Абсолютно точно може. Але, можливо, ми просто з тобою походимо за ручку, поживемо разом в красивій квартирі, отримаємо достатньо грошей і розбіжимось назавжди. Це теж варіант.

Можливо, я зараз роблю найбільшу дурницю в своєму житті. Приймаю найдурніше рішення, яке тільки існує в подібній ситуації. Проте як же в мені все скипіло, як же вибухнув адреналін…

– Що ж, – видихнула я. – Знаєш, я подумала. І я… Згодна.

– Згодна?

– Так, – я кивнула. – Згодна стати твоєю дружиною. Фіктивною. А що, маю ж я якось розважатись. Тільки зарубай собі на носі, це не означає, що ти маєш хоча б малесеньке право тягнути до мене свої лаписьки. Може, я навіть хочу закріпити наші домовленості юридично…

Захар кивнув, а тоді показав, що все дуже правильно зрозумів, і нахабно поцілував мене.