1 (4)

– М-м-м, я бачу, ти передумала, кішечко, – провуркотів він зовсім тихо мені в губи. – Добре, Вікторіє, що я не такий мінливий…

Він назвав мене на ім’я. Я хіба йому представилась? Чи як встиг дізнатись, як мене звати?

Погляд вихопив сумку, яку я лишила на водійському сидінні. Ясно. Просто поліз в мої документи, а я, дурепа, щойно не лишила тут паспорт, ключі, мобільний і всі гроші. І брендову сумку, між іншим, привезену з Франції.

– Кішечко, – гучніше заявив Захар, продовжуючи стискати мене в кільці своїх рук. – не слухай цих дурних. Ми розпишемось уже до кінця тижня.

Ох ти ж. Я тільки й могла, що заморгати. Він серйозно це каже?

Я мала обуритись. Мала сказати, що це все не туди веде. Натомість тільки стояла і кліпала, доки він, втративши рештки совісті, нахилився до мене впритул та поцілував в губи, не дозволяючи навіть муркнути, що на жодне весілля я не погоджувалась, ще й притиснув до себе так міцно, що я мало не задихнулась від жару чоловічих рук.

Секунди плинули аж надто стрімко. Я танула в поцілунку. Запустила пальці в його темне волосся, потягнула за прядки, намагаючись зробити боляче, змусити мене відпустити, здатися, але де там. Він тільки задоволено провуркотів щось і продовжував цілувати, так, ніби дихав одним повітрям зі мною і напитися його не міг.

– Ти, – прошипіла я, відсахнувшись нарешті. – Ти…

– Одружусь з тобою, – заявив він. – До кінця того тижня. Кохана, ти ж мені не відмовиш? – і підморгнув мені задоволено.

– Якого біса?

– Я тобі потім все поясню, Вікторіє. Підіграй мені, – тепер в голосі звучали майже благальні нотки. – Мені потрібна твоя згода тут і зараз. Давай. Ну. Ти ж авантюрна, ти ж сюди прийшла, кішечко. Чи я в тобі помилився?

Мене беруть на слабо. Нахабно.

І, звісно, його треба послати.

Але…

Ніяких «але» тут бути не може. Я не маю права зараз влипнути в халепу, я доросла поміркована дівчина, яка не робить жодних дурниць і не ведеться на такі заяви кавалерів. Принаймні, я такою себе вважала до ось цього моменту.

Тільки я справді авантюрна, і він мене зачепив. А ще він до біса гарний. І хоча я про цього чоловіка абсолютно нічого не знаю, навіть не можу сказати, скільки йому років – десь мій ровесник, напевне, не більше, – мені хочеться стрибнути у цей вир з головою.

Нехай увесь світ почекає.

Якби я мала якогось респектабельного кавалера, то, може, зараз би послала його під три чорти. Але я самотня, довкола всі виходять заміж, а та білобриса зараза дивиться так, ніби тільки й мріє, що опинитись на моєму місці.

– Котику! – зверескнула я радісно. – Я знала, знала, що ти мене не обманеш! Я згодна!

– Мужики, вона згодна! – проревів Захар. – Вона стане моєю дружиною.

Він підхопив мене на руки, і мені лишилось тільки кричати чи то від страху, чи то від захвату, чи то від адреналіну, що буквально вибухав в крові.

Хлопці, що досі тримались віддалік, кинулись до нас, вітати. Здається, раділи, що уникнули і власного весілля, і сварки з дівчатами за «підставу» у вигляді мене. Я ж майже насолоджувалась всім, що відбувалось довкола.

Майже.

Бурхливе святкування, напевне, могло затягнутись, але Захар потягнув мене за руку до машини.

– Хлопці, ми поїдемо додому, – підморгнув він. – Вибачте, але зараз я хочу бути тільки з Вікою.

– Е! А парубочий вечір коли?! – обурився один з його супутників, але Шелест навіть бровою не повів.

Я слухняно сіла до машини, сподіваючись, що він щось мені пояснить, але Захар врубив музику на максимум, і перекричати її було майже нереально. Ми швидко виїхали у людну частину міста, і я зрозуміла, що Захар знає мою адресу.

 Піддивився в паспорті теж? Щось це вже тягне на сталкерство… Але я не встигла озвучити йому цю претензію чи принаймні щось спитати, бо ми якраз повернули до мого будинку. Він припаркувався біля самого в’їзду.

– Не хочу крутитись потім, – пояснив вибір дивного місця для стоянки Захар, вийшов з машини, відчинив переді мною дверцята та допоміг вийти.

– Ну, – я примружилась, – тепер ти мені поясниш, що це взагалі було?

Захар посміхнувся.

– Побачимось завтра.

– Що?! – охнула я. – Чекай…

Де там. Він вислизнув з моїх рук, заскочив на водійське сидіння і одразу ж зірвався з місця, лишивши мене одну під осінньою мрякою.

Дідько! От що це взагалі було і що мені тепер робити? Забути?

Сподіваюсь, цього вистачить, і я не вляпалась в якусь халепу.