За спиною хтось вдарив долонею по гудку машини. Я прискорила крок. Розвелось ненормальних, це ж взагалі-то заборонено…
Невідомий не заспокоювався. Наступного гудка не було, зате до мене долинув вигук:
– Гей, красуне! Хочеш за кермо?
Я озирнулась, не розуміючи, кому це нема що робити. Спочатку дрібний осінній дощик заважав нормально бачити, тільки машини проїжджали повз, засліплюючи яскравими спалахами фар. Потім я нарешті помітила порушника спокою.
О, так, цього не помітити було неможливо, навіть якби мряка змінилась зливою і пролягла між нами стіною.
Красень. Високий, шикарно складений, в шкіряній куртці та шкіряних штанах, які так обтягували його довгі сильні ноги, що в мене аж рот слиною наповнився. І він дивився на мене. Навіть не так: витріщався, всотуючи, відбиваючи у пам’яті кожен мій рух і, напевне, невпевнену усмішку також. Я розгубилась. Про таких чоловіків мені доводилось читати в книжках, а не зустрічати в реальному житті.
В наш суд ходять кавалери нижчої якості. Хоча, чого гріха таїти, гудіти, гукаючи дівчину, теж можуть, «виховання» дозволяє.
Злість на те, як мене покликали, нагадала про себе, і я схрестила руки на грудях, стаючи в захисну позицію, і гордо підвела голову вище. Зиркнула на нього… Гаразд, зверхньо – не вийде, занадто він високий, а я поруч мов та білочка. Але принаймні це було самовпевнено. Ну, я сподівалась.
Незнайомець спирався об дах свого автомобіля і задоволено спостерігав за мною. Погляд в нього був відвертий, колючий, задоволений. На губах грала усмішка.
– Ну, то хочеш чи не хочеш? – поцікавився він, підтверджуючи, що я не дарма озирнулась, і відкрив дверцята автомобіля ширше, ніби запрошуючи мене всередину.
Дорослі розумні жінки не лізуть в машини до незнайомців, нагадала я собі. Особливо вночі. Навіть якщо незнайомець виглядає так, що хочеться втратити голову.
Алінка, моя краща подруга, вже б читала мені мораль і повторювала, що я маю піти кудись подалі від цього чоловіка. Втекти, навіть не відповідаючи.
Ну, це розумно.
Та є проблемка.
Аліни тут нема. А я є. Красунчик – також, і він явно не збирається просто так лишати мене в спокої.
– За кермо? З чого б то раптом? – вигнула брови я. – І звідки ти знаєш, що я вмію кермувати, га, хлопче?
– Ти виглядаєш так, як жінка, що вміє керувати чим завгодно, машиною в тому числі, – підморгнув він.
Права у мене були. Керувати я теж любила, не тільки машинами, а й людьми. Проте миттю наїжачилась, підозрюючи, що не все так просто.
– Ну то й що? Тут половина вулиці – люди з правами, але ж гукнув ти саме мене. Яка на це причина? – я запитально вигнула брови і отримала у відповідь ще одну нахабну усмішку.
– Ми з хлопцями посперечались, чия дівчина найдрайвовіша. Запропонували дівчатам взяти участь в гонці.
– І?
Це ж не може бути те, що я думаю. Він не пропонує мені прикинутись його дівчиною. Тільки божевільний дасть ключі від своєї машини незнайомці. Тим паче, судячи з усього, коштувала вона стільки, що я не виплачу потім, як кудись вріжусь, навіть якщо продам нирку. А мені потрібні обидві мої нирки! І взагалі, жодних жартів про чорну трансплантологію!
– А я сам сьогодні. Поїдеш за мене? А я потім кину весь світ до твоїх ніг.
Брехло. Нахаба. Ще й справді божевільний, якщо таке пропонує. Адреналіну йому в житті не вистачає, чи як? Ні, радше за все, мізків.
Гостра нестача мізків в організмі, діагноз встановлено. Так що мені треба продовжити свій шлях, зайти в свою квартиру, закритися на всі замки, подзвонити Алінці і повідомити, що сьогодні її трішечки навіжена подруга вчинила, як розумна людина.
Але гонка – це цікаво.
Я підійшла ближче. Пробач мене, Аліно, але де ти бачила тут розумну людину… Вікторія Метлицька, тобто я, до цієї категорії не відноситься.
– І на скільки років потім вас посадять за незаконні гонки в центрі міста? – поцікавилась я у нього, змірявши поглядом.
– Не посадять. Це законні гонки. Все офіційно. З дозволами.
– А якщо в мене прав нема?
– В тебе є права, кішечко.
Це правда. Не те щоб я часто ганяла і не те щоб мала власний автомобіль, але права справді були. Але мені не сподобалось те, що він назвав мене кішечкою. Захотілось... Видряпати оченята. Шкода, що нігті зараз хоч і з гель-лаком, але коротко підстрижені. Ще й цей нюд… Під настрій зараз підійшли б яскраво-червоні, довгі такі, щоб показати йому, що таке дражнити котів.
– Що ж, – я підійшла ближче до нього. – Виклик прийнято. Поїхали на твої законні гонки. Мені одразу на водійське?
– О так. Хочу побачити, яка ти за кермом. Але спочатку дістань ключі, – він покрутив ними у мене перед носом, а потім нахабно закинув собі у кишеню штанів.