Глава 20

Віртен ле Рів'єн

Я відчував, що з нашого задуму мало ще вийде. Ми збиралися вдертися на бал, замаскувавшись заздалегідь. Бет – під виглядом однієї з леді, запрошеної на бал, я – як один з лордів, і ще троє обраних, серед яких були Антуан, Леон та Реарк – під виглядом охоронців запрошених осіб чи обслуговуючого персоналу. Кожен з нас йшов окремо, щоб якщо спіймають одного, він не втягнув за собою решту. І якраз це мені категорично не подобалось. Якщо щось піде не так з Бет, я не одразу про це дізнаюся, і буде дуже складно їй допомогти.

Саме моїй коханій відводилась одна з найважливіших ролей у цій ситуації – вона повинна була заманити принцесу до саду, щоб та пішла туди без охорони та фрейлін. Як тільки це вдасться, ми переходили до наступної частини плану – викраденню цієї особи. У мене теж була своя місія – додати до напою принцеси снодійного. Але я не вважав це такою проблемою, як те, що повинна була зробити Бет. Антуан з Леоном прикривали нас за допомогою магії, а коли принцеса буде у наших руках, вони створять її точну магічну копію. Звісно, це буде не назавжди, а на досить короткий час, поки ми не заберемося подалі від місця подій. Реарк – це наша фізична сила, яка буде нести на собі принцесу.

Крім нас у столицю ще підуть Крамдек, Руфус та Стен зі своїми підлеглими, але вони будуть чекати на нас за межами маєтку, де проводиться бал. Ми досить довго сперечалися через кількість і склад учасників цієї вилазки, але врешті решт вирішили, що цей варіант – найбільш оптимальний. Таким чином ті, хто будуть чекати за межами маєтку, зможуть в разі чого прийти нам на допомогу.

Весь час до балу я нервував. Мені постійно здавалося, що трапиться щось жахливе. Я не міг ніяк заспокоїтися, аж поки Бет, помітивши мій настрій, не сказала суворим тоном:

- У тебе важлива місія. Якщо не опануєш себе, замість тебе піде хтось інший. А ти знаєш, що часу готувати ще когось майже не лишилось.

Від її слів я аж здригнувся. Як це – хтось інший?! Я обов’язково повинен бути там, щоб в разі небезпеки захистити свою пару і нашу майбутню дитину. Після цього я все ж зміг опанувати власний настрій.

І вже ближче до обіду, коли ми через портал перейшли до столиці, я вів себе набагато стриманіше, хоч тривога всередині все ж залишилася.

У нас попереду залишалось ще багато справ. Хлопці Стена дізналися точний список запрошених. Серед них ми виділили тих, чиї місця займемо. Ну а далі… треба було знешкодити і на деякий час заховати їх. Що ми й зробили.

І ось… ми тут, на балу. Я в одному кінці залу для танців, а Бет в іншому. Чекаємо на появу королівської особи. Краєм ока я бачив Антуана у його личині. Ще в іншому місці побачив Леона, який пропонував запрошеним напої. Тільки поки Реарк не з’явився. Але зрештою і це зрозуміло, він повинен був удавати з себе охоронця одного з запрошених гостей. А зважаючи, що це бал, не всі гості прибували в один і той самий час.

В очікуванні я ходив між запрошених, час від часу кидаючи погляд на Бет. Навіть прийнявши досить непримітний вигляд, вона була ледь не в центрі уваги, постійно відбиваючись від запрошень на танець. Не витримавши, я підійшов до неї і сам запросив на танець. Час до прибуття принцеси ще є, а втрачати таку гарну можливість потримати кохану в своїх обіймах взагалі не хочеться.

Бет поглянула на мене досить суворо, але запрошення не відхилила. І ми в досить бадьорому темпі приєдналися до пар, що танцювали у центрі зали.

- Навіщо руйнуєш план? – спитала вона.

- Не руйную. Наша здобич ще не з’явилася у полі зору, і якщо ти й далі будеш відхиляти запрошення, це буде підозріло…

Мої слова перервалися з появою того, кого ми весь цей час чекали. Прибула принцеса цього королівства, про що повідомив герольд. Але з нею з’явився і той, кого не було у списку запрошених – Ленсіель ер Фершмерн, теж член королівського роду. Про його появу ми теж дізналися за допомогою герольда.

- Ще один? Може і його прихопимо? – спитав я, все ще тримаючи Бет в обіймах.

- Подивимось по обставинах, - відповіла кохана, і додала майже чутно: - як би не довелося змінювати план.

Танець закінчився, і ми, поклонившись, розійшлися в різні боки. Настав час діяти.

Коли я проходив повз однієї з колон, побачив, що навпроти мене через кімнату стоїть Антуан, і подає якийсь знак. Придивившись, я зрозумів, що він кличе до себе, натякаючи на те, що це терміново.

Я, продовжив рухатись, але трохи змінив напрямок, і вже через хвилину був біля Антуана.

- Що сталося? – тихо спитав я, протягнувши руку за напоєм, який тримав друг.

Антуан ледь чутно відповів:

- Той чоловік, що з’явився з нашим об’єктом – маг. І ще, я відчуваю, як посилилась магічна охорона на маєтку. Бачиш якісь зміни?

Я подивився навкруги, оцінюючи все навколо, і через мить видав:

- Ні, але тривога, яка була, ще більше посилилась. Думаю, треба змінювати план.

- Ти правий, план треба змінити, - почув я знайомий голос, і побачив, як його володарка підійшла до нас.

Вона теж потягнулася за напоєм. Леді Крістел? Здається так її звали? Ту жінку, з якою розмовляла Бет з іншими по амулету зв’язку. А вона чому тут? Ми ж наче домовились, що зустрінемось в умовному місці.