Глава 19

Меланія ле Фотьєн

Пройшло напевно хвилин п’ять відтоді як ми провалилися з другого поверху на перший. А ми все бігли коридорами маєтку, і так нікого і не зустріли. Тому я звернулася до давнього друга:

- Колін, ти можеш просканувати місцевість? Чому поблизу немає жодного перевертня з нашого Клану?

- Вони є, але всі знаходяться у стані, близькому до анабіозу, їх присутність ледь відчутна, - не зупинившись ні на мить, відповів перевертень, схоже він ще раніше за мене зробив свої висновки.

- Що це за стан? – я не зовсім зрозуміла відповідь друга, і хотіла пояснення.

- Схоже на стан глибокого сну, - відповів Колін, і додав: - Крім того, на них накладені чари непомітності.

- Хто це міг зробити? І як тоді нам діяти? – я відчувала, що нас поступово змушують потрапити у пастку, і не могла ніяк вирішити, як же нам звідти вибратись.

Друг на мить пригальмував, наче обмірковуючи мої слова, і нарешті відповів:

- У той стан їх загнали ті, хто за нами женуться, а точніше, темний, що ними управляє. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що він іде нам назустріч, - перевертень подивився на кохану, вимовивши останні слова. Та, наче в підтвердження, махнула головою.

Колін зупинився з Ріель на руках, не для того, щоб мені відповісти, а скоріше з метою змінити стратегію дій. І продовжив говорити:

- Переслідувачів надто багато, тому нам треба тікати. Якщо ми потрапимо надто близько до них, то теж опинимось у схожому стані, і тоді щось вдіяти не зможемо. Але не панікуйте, у мене є план дій. Я бачив, ще до того, як прибули чужинці, як Лассен побіг до лісу. Ймовірніше за все, він хотів знайти своїх підлеглих і дізнатися з перших рук про темних. Якщо ми вирушимо в тому ж напрямку, у нас буде хоч якась підтримка.

- Як ти пропонуєш туди дістатися, коли позаду переслідувачі, а попереду темний маг? – уточнила я.

Колін на мить посміхнувся, тримаючи паузу, а наступної поділився своїми думками:

- Вони не знають місцевість так, як я. Ми скористаємось потаємним ходом. Він вже поряд.

Друг зайшов у кімнату, що була попереду зліва, і пройшовши вглиб, дістався до вбиральні. Там він крутнув один з декоративних елементів, і стіна, що була з правого боку, почала зсуватися вбік. Ого! Я цей маєток майже не знала, бо втекла із клану багато років назад. Його придбали пізніше, і схоже, що Колін дуже добре знайомий саме з цим маєтком. Це вкрай приємна новина. У нас є хоч якась перевага перед нападниками, що дозволить нам виграти час.

Але все зміниться в лісі. Там у перевертнів майже не буде ніяких обмежень. Тому ця фора нам вкрай необхідна.

Колін не зволікаючи побіг до потаємного ходу. Я рухалась трохи позаду нього, але все ж не відстала, розуміючи, що швидкість – наш єдиний шанс на успіх.

***

Тесар ле Наруат

- Відчуваєш? – спитав я, на мить поглянувши на батька Мел.

- Так, темний поблизу, - відповів він, не спиняючись.

Ми бігли мабуть хвилин п’ять відтоді, як почули гуркіт в західній стороні маєтку.

А в наступній кімнаті нас вже чекали. І був це темний маг. Я, як носій давньої крові, відчував присутність чогось мерзенного. Його видавав не запах, він був як у звичайного перевертня. Проте було якесь несвідоме відчуття, що я розумів так – переді мною ворог. Може це було на рівні інстинктів. Батько Мел, з яким я поділився своєю кров’ю, теж відчував щось схоже.

- Привіт тобі, нащадок древньої крові, - привітався з ледь помітною посмішкою, яка перейшла у виразний оскал, як тільки він продовжив: - Поспішаєш до своєї пари? Можеш не перейматися, вона вже прямує в нашу пастку.

Так, від його слів щось схоже на струм пронизало моє тіло. Я розумів, що він провокує мене, але не міг не піддатися, особливо коли це стосується життя та безпеки моєї пари. Всі думки вивітрилися з голови, а я просто побіг до мага з метою вбити.

Зупинив мене вигук від батька Мел:

- Куди?! Не піддавайся, Мел точно виплутається, навіть якщо потрапить у пастку.

Я зупинився на мить, обмірковуючи його слова, а вже наступної відстрибнув назад і вбік, відчувши як щось темне спробувало схопити мене. Я не бачив це звичайним зором, але відчував смертельну небезпеку, яка переслідувала мене.

Це дивне відчуття зникло, коли темний знову почав говорити:

- Колишній Глава Клану ле Фотьєн, мушу визнати, досить кмітливий, проте це тобі не дуже допомогло до цього, і зараз не допоможе. Ви всі станете моїми рабами.

Його слова мені дуже не сподобались, тому я вирішив спровокувати його. Поки не знаю, що це принесе, але спробувати дізнатися більше інформації варто. На даний момент ми володіємо лише крихтами знань про темних магів, якими володіли наші пращури. Тоді як вони знають про нас майже все. У війні все вирішує інформація, і як на мене, в цьому плані темні виграють. Треба хоч трохи зрівняти шанси. Тож я з нахабним виразом обличчя спитав:

- А звідки ти знаєш, що це саме ваша пастка? Може це якраз ми вас туди заманюємо?

Проте темний на це не повівся. Просто махнув рукою, і я знову відчув ту смертельну загрозу, що й до цього. Але на цей раз вона була спрямована не на мене, а на батька Мел. Я не вагаючись кинувся до нього, щоб хоча б відштовхнути з траєкторії смертельної небезпеки. Проте не встиг я пробігти і половини відстані, яка відділяла нас одного від одного, як колишній Глава сам відстрибнув вбік. Він теж відчув загрозу? Чи побачив, куди я рухаюсь, і зрозумів, що не можна залишатися на місці?