Глава 16

Леді Крістел

Я отямилась в своєму кабінеті. Дивно, я ж була на галявині. Ми полювали на банду злочинців. Але це не останнє, що я пам'ятаю. Зі здивуванням і радістю я пригадала зустріч з тим, кого не очікувала знайти в найближчі сто років, моїм коханим Теодором. Але чому я тоді не з ним? Що сталося?

Трохи напрягши пам'ять, я пригадала, що мої підлеглі хотіли схопити Теодора, а я була проти. Вони наклали на мене закляття сну?! На мене?! Свого командира?!

Я була дуже зла в цей момент на всіх. Тож не дивно, що я хотіла підскочити з того місця, де лежала, і побігти милити шиї моїм підлеглим. Єдине, що мене спинило, це кайдани, які я раніше не побачила, і навіть не відчула на собі. Та як вони насмілилися?!

- Невже наша красуня прокинулася? - пролунав досить знайомий голос. Ленсіель? Той самий член королівської родини, якого я так не хотіла брати на роботу, але довелось через його зв'язки?

Я залишила його коментар без відповіді, суворо поглянувши на нього. Краєм ока я оглянула кабінет, чи є тут ще хтось, чи ми самі.

- От не треба мені тут твоїх суворих поглядів, - майже весело промовив Ленсіель.

- А що ж тобі треба?! - дуже уїдливо спитала я.

- Мені? - майже здивовано спитав маг, і продовжив: - Вже нічого. Ти свою користь вже принесла, заманивши до нас декого дуже потрібного. Тепер єдиний, кому ти потрібна - це Стефан. Віднині будеш його коханкою, чи як вже він вирішить.

Те, що його слова шокували мене - це айсберг. Через мене пройшов такий вир емоцій, що не передати словами. Гнів, паніка, страх, відчай, знову злість, і так по колу.

Як так?! Кого я заманила?! Теодора?! Тільки б цей проклятий маг мав на увазі не мого коханого.

Стефан? Ще один покидьок з королівського роду, від якого я бігала, ховаючись по кутах. У нього була нав'язлива ідея - зробити своєю фавориткою. А я не просто не хотіла цього, я ненавиділа цього розпещеного негідника.

Стримавши емоції, і зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, я нейтральним тоном спитала:

- І кого ж я до вас заманила?

Маг на кілька секунд завмер, розмірковуючи, чи казати мені, чи ні. Я з нетерпінням чекала на його рішення, все більше нервуючи. Я знала, що переді мною ворог, і єдине, що я могла зробити в цій ситуації - це витягти з нього якомога більше інформації. Потім, коли я виберусь, вона дуже знадобиться. А те, що я виберусь, не підлягало сумніву в моїй голові.

Нарешті моє очікування завершилось:

- Звичайно ж, метаморфів, - слова мага були неначе голка, яка увійшла у саме моє серце, але він на цьому не спинився, продовживши вихвалятися: - Завдяки тобі ми спіймали одну вельми родовиту особу, яку розшукували майже два сторіччя. Та ще бонусом до неї пішов твій приятель, якого ти дуже хотіла зустріти, і якого більше не побачиш.

І хоч ці новини знову сколихнули у моїй душі шторм, я не перестала аналізувати ситуацію. Значить крім Тео вони схопили ще когось? Але кого? І хто вони?

Хоча здогадатися не складає проблеми. Звичайно ж він має на увазі королівську сім'ю. Я давно підозрювала, що вони причетні до історії з метаморфами, не дарма ж саме їх рід очолив королівство після війни між магами і метаморфами. Та ще й мене так легко підпустили до такої важливої сфери, як розвідка. Заохочували мене різними методами, навіть намагалися всучити величезний маєток, який був мені не потрібен. Я давно купила невеличкий маєток за власні кошти, і чиїсь "подарунки" мені були не потрібні.

Але щось я відволіклась від теми. Кого ще вони схопили? Ленсіель наче казав, що когось родовитого з метаморфів. І до історії з вбивством королівської фаворитки я якраз бачила одного з них. Він був з командою Стена. Я хотіла з ним поговорити, бо бачила, що він виглядав як один із товаришів Тео. Тоді я ще не зустріла свого коханого, і хотіла дізнатися, що сталося з ним і його товаришами.

Знаючи Стена, він би не став затягувати зустріч зі мною. Значить, він скористався портальним амулетом, привівши метаморфа до мого маєтку. А мене в цей час вже не було там, я була у королівському палаці.

Але я не вірю, що метаморфа схопили у моєму маєтку, на ньому стоїть такий магічний захист, що це просто неможливо. Значить залишається два варіанти: метаморфа виманили з маєтку і схопили за його межами, чи Стен, не дочекавшись мого повернення, перенісся назад з метаморфом, і схопили його вже десь там. Тоді я не розумію, чого Ленсіель сказав, що я заманила метаморфа до них. Так і не дійшовши до потрібної відповіді, я спитала:

- І як я заманила до вас цю родовиту особу?

- Все дуже просто. Ця особо зникла на деякий час, ми навіть думали, що не дочекаємось її у цьому сторіччі. Але вона з'явилася у твоєму маєтку, і з того часу її доля була в наших руках.

- Не вірю, що ви змогли схопити її у моєму маєтку, - сказала я, щоб все ж вивідати хоч якісь подробиці.

Але маг так і не виправдав моїх очікувань:

- Звісно, ми схопили її не там. Довелось трохи побігати за нею, але врешті-решт наші люди схопили її.

Весь цей час я непомітно, як мені здавалося, оглядала зором кабінет, вишикуючи хоч якийсь шанс на втечу. Проте доля була не на моїй стороні, мерзенний маг помітив це, і, підійшовши впритул, схопив за шию, промовивши: